Чи зможе Путін впоратись з тінню "вождя всіх часів і народів"

Результати соціологічних опитувань з Росії вже давно виглядають для нас як факти з життя якоїсь далекої планети. За повсякденними "зрадами" і "перемогами" ми якось не помічаємо того факту, що в Україні геть-чисто відсутні "високі політичні авторитети", які б впродовж тривалого часу підтримувало 60, 70 чи й усі 80 відсотків населення. Дехто навіть вважає відсутність таких "авторитетів" проблемою.

Натомість в реальності подібні екземпляри політиків зустрічаються нам головно у новинах про вибори в Середній Азії (наприклад, кілька днів тому у Таджикистані Бердимухамедов в черговий раз отримав 90 з чимось відсотків підтримки виборців). Та в соціологічних опитуваннях російського "Левада-центру". Який раз за разом фіксує вісімдесятивідсоткову підтримку Володимира Володимировича Путіна громадянами Росії.

Втім, в результатах останнього опитування російських соціологів наявні й сюрпризи. Зокрема, за останній рік рівень підтримки особистості Йосипа Сталіна виріс з 37% до 46%. Рівень підтримки божевільного й кривавого тирана виріс до історичного максимуму за останні 16 років. Кількість тих, хто ставиться до постаті Сталіна з відразою, порівняно з початком двотисячних, теж помітно просів.

Звичайно, число прихильників чинного глави держави за 10 років зросла з 76% до 83%, а кількість незадоволених Володимиром Путіним впало з 8% до 5%. Але всі ми знаємо ціну демонстрації лояльності до чинної влади. Досить згадати, як свого часу мешканці СРСР щиро тужили за Йосипом Віссаріоновичем – а за лічені тижні люто критикували культ особи.

А от симпатія до Сталіна – це, здається, всерйоз. Виглядає цілком ймовірним, що в російському суспільстві зростає запит на "сильну руку". Яка б не "цяцькалась" ні з зовнішніми ворогами, ні з внутрішніми. Яка б не розповідала про "ворожі США" – намагаючись при тому добитись зняття санкцій. Яка б не критикувала "низькопоклонство громадян перед західними товарами", вийшовши з "Мерседеса" і поговоривши по телефону з дітками в Лондоні. Руку, яка, почавши війну на Донбасі, доводила б її до "логічного кінця", а не намагалась повернути знищений регіон Україні на своїх хитрих умовах.

Росіяни, схоже, занудьгували за справжньою, а не медіа-тиранією. З Єжовим чи Берією, а не Кисельовим та Сурковим.

Той факт, що подібні "сильні руки" становлять небезпеку в першу чергу для власних громадян, І частіше знищують "внутрішніх ворогів", до яких набагато легше дотягнутись, ніж до ворогів зовнішніх, здається, безнадійно стерся з російської "народної пам'яті".

При тому всьому Володимир Путін, в силу біологічних причин, рухається радше в бік Леоніда Ілліча Брежнєва, ніж в бік нещадного генсека. Попри заняття в спортзалі і ботокс, природа рік за роком бере своє. І молодого та рішучого наступника на горизонті не видно. Тому "туга за сильною рукою", ймовірно, тільки наростатиме – без надії на перемогу у межах того державного ладу, який вибудував в Росії Путін. Що, зважаючи на розмах, рано чи пізно стане загрозою для цього ладу.

В російській фантастиці є чудесний жанр, який називається "романи про попаданців". "Попаданці" - це такі люди, які з якихось причин потрапили в іншу епоху. Ну, там героїчні сучасники в епоху Другої Світової, чи навпаки. Зараз, складається враження, у "попаданці" готується податись усе населення Росії. Принаймні, 46 його відсотків.