Чому Тимошенко не варто ображатися на "маму корупції"

16 січня виповнилося 20 років відтоді, як Юлія Тимошенко вперше увійшла до сесійної зали українського парламенту. Довше неї у ВР з діючих депутатів, мабуть, хіба Юхим Звягільський та Сергій Соболєв. А такі народні обранці, як Андрій Лозовий, Альона Кошелєва чи Альона Шкрум в 1997 ще ходили в початкові класи. Власне, вся вітчизняна політика так або інакше була пов'язана з іменем Тимошенко: народний депутат шести скликань, віце-прем'єр з питань ПЕК, двічі прем'єр-міністр, двічі безуспішно кандидат в президенти, була засуджена і відбувала покарання. Такою строкатою політичною біографією точно не може похвалитися ніхто з діючих політиків. Хіба Янукович, але він утік до Путіна.

За 20 років у владі й опозиції Тимошенко відзначилася багатьма кроками, які дають право називати її "мамою популізму": "Юліна тисяча" – піар-технологія, яку на біс повторив Микола Азаров, боротьба зі "свинячим грипом", який, як потім виявилося, не був епідемією, спроба створити "ширку" з "регіоналами", від чого політик активно відхрещувалася навіть після того, коли було знайдено документи, які це підтверджували, виступ 22 лютого 2014 року на революційному Майдані, якому було не до цього, поїздки на охоплений сепаратизмом Донбас, мета яких до кінця так і залишилася незрозумілою, збір підписів під референдумом за вступ України до НАТО в якості інформсупроводу передвиборної кампанії "Батьківщини" у 2014 році. А ще – розповіді про успішну газову угоду з "Газпромом", яка виявилася для України кабальною, зустрічі в дружній атмосфері з Володимиром Путіним та смішки над його тупими жартами.

Цей перелік можна розширяти і розширяти. Юлія Володимирівна завжди обставляла свої кроки ефектними заявами, гарно працювала на камери, показувала глядачам слайди. Нині з ефектністю гірше, бо популісти клонувалися в кілька політпроектів, які мають своїх медійних персонажів. Не менш ефектних у телевізорі. Крім того, опозицій зараз так багато, що вільні ніші швидко закриваються. Тому, очевидно, й доводиться вдаватися до сумнівних кроків, розрахованих на короткочасне потрапляння в інформаційний тренд. Так було з зустріччю Тимошенко з Дональдом Трампом, яка обросла анекдотами. Так сталося і з невдалою спробою зареєструвати антиконституційну постанову про відставку діючого прем'єр-міністра. А після того, як ці плани зірвалися, лідерка "Батьківщини" почала ще й погрожувати судом.

То ж чи варто їй ображатися, коли її називають "мамою популізму"? Доказів цьому за 20 років її політичної кар'єри накопилося хоч відбавляй. І не лише популізму, але й економічних провалів. Приміром, якби на посаді прем'єра вона не загравала з виборцями, а поступово доводила тарифи на ЖКГ до економічно обґрунтованих та проводила ефективні реформи в житлово-комунальній сфері, то сьогодні б ситуація з тарифами була б зовсім іншою.

Можливо, Юлії Володимирівні не сподобалося, що її назвали "мамою корупції"? Але в такій оцінці Володимир Гройсман став не першим. "Ця передвиборча риторика сидить в печінках вже... Бо корупція в Україні, мама цієї корупції - Юлія Володимирівна Тимошенко з Павлом Івановичем Лазаренком, які займалися корупцією в 95-му році". Ця фраза належить Сергію Лещенку, який написав про оборудки Лазаренка й Тимошенко цілу книгу. Так, вони були давно, але політикам варто нагадувати про їхнє минуле, аби вони не сподівалися на коротку пам'ять виборців, завдяки чому вдасться знову і знову отримувати депутатські мандати, вдаючись до опозиційної риторики.