Чому Шотландія пішла проти Brexit

Вчора парламент Шотландії зробив символічний крок – проголосував проти Brexit'у. Символічний, бо реально нічого змінити це рішення не зможе. Тому з одного боку, Лондону можна взагалі не звертати увагу на це голосування. З іншого ж…

Для початку давайте пригадаємо історію шотландського парламенту. 1707-го року, після підписання Acts of Union між Англією та Шотландією, не тільки з'явилася нова держава – Велика Британія, а й зник законодавчий орган колишньої держави, Шотландії. Зник він на довгих два з хвостиком століття.

В 30-х роках минулого століття з'явилася Шотландська національна партія. Яка спочатку заявляла лише про розширення певних автономних прав регіону (таким, згідно Акту про Союз, була особлива юридична система Шотландії). Але, як-то кажуть, далі – більше. На початку 70-х років біля узбережжя Шотландії відкрили велике нафтове родовище – а, коли економіка починає підганяти політику, справа рухається значно швидше.

Уже 1979 року в Шотландії пройшов референдум щодо відновлення власного парламенту – по суті, щодо автономії. Референдум виявився невдалим, голосів не вистачило. Але ідея не зникла. Другий референдум відбувся вже за 18 років, 1997-го. 74% проголосувало "за". 1999 року Шотландія отримала свій парламент.

В якому всього через 8 років після відновлення взяли гору прихильники незалежності – та сама Шотландська національна партія. І відразу лідер партії Алекс Салмонд, який став першим міністром Шотландії, підняв питання про незалежність. 2009 року проведення референдуму стало реальністю. 2014-го пройшов сам референдум. Пройшов невдало для "незалежників", 44,7% проти 55,3%.

Салмонд, як це робиться у цивілізованих країнах, пішов у відставку. Але влада в Шотландії залишилася в руках "незалежників". Першим міністром стала заступниця Салмонда Нікола Стерджен, яка разом із ШНП виграла минулорічні вибори до парламенту.

А тепер згадаємо ще один референдум – Brexit. Ось мапа його результатів – жовтим позначені округи, які проголосували за те, щоб залишитися в складі ЄС, синім за те, щоб вийти. Дивимося на Шотландію.

Жоден з округів не забажав виходу з Євросоюзу. В цілому в Шотландії 62% проголосувало за ЄС. Це викликало відповідну реакцію регіональної влади. Точніше, вона б у будь-якому випадку була – але коли у тебе за спиною такі результати волевиявлення, голос починає звучати сильніше.

Единбург озвучив Лондону певні вимоги щодо майбутнього свого регіону в нових геополітичних умовах. У разі невиконання яких Шотландія теоретично могла б повернутися до ідеї референдуму. Лондон ці вимоги, за великим рахунком, проігнорував. Саме тому і сталося вчорашнє голосування парламенту Шотландії. Після якого Стерджен дуже тонко натякнула, що це голосування "є перевіркою того, чи прислухаються до голосу Шотландії та чи на наші бажання звернуть увагу в рамках цього процесу".

Зважаючи на рішучість Терези Мей і компанії іти в історії з Brexit до кінця, а ще більше – на економічне підґрунтя, серпневі слова Старджен про те, що "Шотландія хоче залишитися в ЄС, будучи частиною Великої Британії" можуть дещо трансформуватися.

І на другому шотландському референдумі про незалежність результати уже будуть геть іншими. Саме через те, що до політики додалася економіка. Цікавий момент – знаєте, коли в Квебеку вперше заговорили про незалежність? Після того, як ця канадська провінція пережила серйозне економічне зростання. Ні для кого не секрет, що шотландський референдум 2014 року провалився не в останню чергу через те, що люди вибрали економічну доцільність. А тепер, після голосування за Brexit, ситуація серйозно змінилася. Тому Лондону варто готуватися до ще одного виходу – тільки тепер виходитиме не він.