Як Україна може обійтись без "виборів під прицілом"

Заява надзвичайного і повноважного посла Німеччини в Україні Ернста Райхеля про можливість проведення виборів на Донбасі навіть за умов наявності там російських військ видалась дикою переважній більшості українців.

Не зважаючи на те, що з якоїсь своєї німецької точки зору, він, можливо, має рацію. Кадрові військові – люди прості. Буде наказ – стрілятимуть, не буде – питимуть горілку в казармах. Як, власне, це і трапилось в НДР, до досвіду якої апелював Райхель. Де комуністичний режим демонтували попри наявність 340 тисяч радянських солдатів – зі всіма можливими видами зброї, включно з тактичними ядерними боєголовками. Армії, помітимо, на порядок більшої і на порядок боєздатнішої, ніж та, що воює зараз на Донбасі. Тому в берліні й можуть собі намалювати ідеальний сценарій, згідно з яким Путін іддає наказ своїм військовим не стріляти – і проходять "майже чесні" вибори.

Проблема в тому, що окрім кадрових військових, на Донбасі наявна гігантська кількість російських найманців, "ідейних русмірівців" і всіх решту фріків, які воюють не тому, що "дан приказ ему на запад", а за гроші, адреналін чи просто тому, що більше ніде в цьому житті їм місця немає. Це по-перше. А по-друге – там більш ніж досить і місцевих "ополченців", які твердо розуміють, що в разі настання миру їх рано чи пізно судитимуть за злочини проти людяності.

Саме ці люди будуть залякувати, погрожувати і вбивати місцеве населення за саму тільки фантомну можливість ймовірної нелояльності до планів сепаратистських ватажків. Саме ці люди перетворять вибори на Донбасі в кривавий і божевільний фарс. І поважному послу варто було б порівнювати вибори на Донбасі не з фінальними вибори в НДР, які радянський монстр пропустив в своєму передсмертному летаргійному сні. Йому краще було б уявити можливість проведення "чесних виборів" у контрольованому радянськими військами Берліні за тиждень–другий після завершення штурму, коли озвірілі від втоми і війни солдати робили все те, що вони там робили.

З іншого боку, в інтерв'ю українським ЗМІ, Райхель сказав, як для дипломата, навдивовижу багато. Зазначивши, що в гіпотетичних виборах на Донбасі "будь-який український політик повинен мати можливість без страху проводити свою передвиборчу кампанію. І якщо для цього не буде можливостей, значить, такі вибори не можуть відповідати стандартам". Що, загалом, є цілком простим способом торпедувати ці вибори за тиждень-другий після їхнього початку. Порекомендувавши пану послу – чи кому завгодно іще з німецького дипвідомства – з'їздити на місце подій у складі української групи спостерігачів чи, краще, агітаторів за котрусь із українських партій, окрім "Опоблоку". Після чого тема виборів на Донбасі зникне з європейського політичного обігу іще на багато-багато років.

Інша річ, що подібна дипломатична гра вимагає певного ступеню довіри населення до влади. Бо прийми сьогодні Верховна Рада закон про вибори на Донбасі – як за кілька годин громадяни з криками "Зрада!" підуть на штурм парламенту. А якщо самі раптом не здогадаються – то Тимошенко із Ляшком їм підкажуть. Ще й київські дороги власним коштом розчистять – для підвозу "електорату".

Хоча винуватити у відсутності довіри до влади виключно український народ теж, звичайно, якось не випадає.

А загалом, ситуація з врегулюванням конфлікту на Донбасі доходить до тієї точки, в якій наші європейські партнери починають відверто сподіватися на чудо. Питання тільки в тому, хто і на яких умовах стане автором того чуда.