Кому в Україні допоможе референдум про вступ до НАТО

Президент України Петро Порошенко оголосив про свій намір провести в країні референдум, на який буде винесено питання про вступ в НАТО. "4 роки тому лише 16 відсотків жителів підтримували вступ в НАТО. Зараз таких 54 відсотки", - зазначив він.

Що, звичайно, не могло не викликати здивування серед заглибленої в тему публіки. Для розуміння ситуації – вступ до НАТО можливий не після національного референдуму, а тільки за згоди всіх без винятку членів альянсу. І після виконання відповідного Плану дій стосовно вступу. Що в більшості випадків затягується на роки. А зважаючи на наші військово-територіальні проблеми та вплив Росії на багатьох членів НАТО, на даний момент позитивне голосування за вступ України є неможливим.

Більше того, попри цілком доброзичливе ставлення з боку керівництва альянсу, якось вплинути на ситуацію той самий Столтенберг не може зовсім ніяк. Оскільки зараз альянс переживає далеко не найкращі часи. З одного боку, новообраний президент США Дональд Трамп стверджує, що вважає НАТО "застарілим" – і взагалі "реліктом" епохи Холодної війни. А оскільки від американських солдатів та американських грошей залежить левова частка реальних оперативних можливостей альянсу, практичні кроки нової вашингтонської адміністрації в бік скорочення участі США в діяльності НАТО можуть виявитись для організації фатальними. З іншого боку в ЄС наростає розуміння того, що ймовірність залишитись без американської військової "парасольки" є прикрою реальністю – тому активно намагаються принаймні почати створення колективної системи оборони. В разі появи якої необхідність активно брати участь в діяльності альянсу для європейських держав стане, м'яко кажучи, неочевидною.

Цілком можливо, що НАТО щасливо переживе всю цю кризу, бо плани ЄС, насправді, залишаються в стані планів вже багато років, натомість Трамп, на відміну від пасивності європейської бюрократії, вічним не є. Але всерйоз займатись зараз розширенням – при чому з інтеграцією такого непростого регіону, як Україна, НАТО однозначно не буде. Навіть, приміром, Грузія, яка в плані інтеграції до НАТО помітно нас випереджала, зараз відійшла на третій план.

Тому, що б не сказали українці на референдумі стосовно вступу до альянсу, на реальність – принаймні, впродовж найближчих років – це не вплине абсолютно ніяк.

Єдиний практичний сенс запропонованого Порошенком референдуму – це подати сигнал, як Заходу, так і всім решту зацікавленим сторонам, що Україна, попри все, орієнтована на збереження прозахідного курсу, і така орієнтація є не тільки у Банкової чи в Києві, а по всій Україні. Єдине питання, яке залишається відкритим – це чи не зависока ціна в такої "сигналізації"?

Бо в сухому залишку маємо наступну ситуацію. Українська влада хоче досягнути певної зовнішньополітичної цілі. Зокрема, продемонструвати Європі, США, чи нехай навіть Москві справжні настрої українців. Для цього влада не хоче просто повідомити про цей факт всі зацікавлені сторони листом, телефоном чи відкритим зверненням. І навіть не замовляє соціологічне опитування в пари-трійки найповажніших соціологічних компаній на ринку. Влада пропонує референдум. Який вимагає сил, часу й уваги. І достатньо великих коштів. Врешті, навіть кошти – це не головне. Оскільки всім без винятку зрозуміло, що подібний референдум викличе нову хвилю суперечок, яких і без того достатньо в українському суспільстві. На "прозахідників", які, цілком ймовірно, зараз справді переважають в українському соціумі, накинуться свідомі-націоналісти самостійники, а також прихильники "нейтральності" – помітна частина яких не так давно взагалі любила поговорити про "братні народи". І все це, можливо, мало би сенс – якби в нас був бодай якийсь шанс на вступ до НАТО, хоча б у перспективі пари-трійки років. Але його – немає. І весь пар, витрачений на гарячі дискусії про НАТО, піде не на осмислений рух в якийсь бік, а в свисток.

В цьому місті якийсь заядлий зрадофіл-конспіролог міг би додати, що все це затіяно президентом не стільки для досягнення якихось вельми ефемерних зовнішньополітичних цілей, як для відволікання уваги своїх власних громадян від якихось істотно ближчих і більш болісних проблем. Але ми ж йому не повіримо, правда?