Чому Лукашенко з Путіним подали на розлучення

Про те, що в російсько-білоруських стосунках наростає чергова криза, стало зрозуміло ще в грудні. Дискусії як про умови транзиту російських вуглеводнів через територію країни, так і про перетин російсько-білоруського кордону громадянами Білорусі перетворились на публічні обміни звинуваченнями. Ще однією лінією жорсткого конфлікту стало обговорення політики Россільгоспнагляду стосовно поставок білоруського продовольства та підстав для включення білоруської продукції в російське держзамовлення.

Втім, тоді загостренню ніхто не придав особливої ваги – оскільки сварки між Москвою і Мінськом не раз траплялись і раніше. Власне, міжнародна політика Александра Лукашенка впродовж багатьох років зводилась до хитрого "маятника", який коливався між Заходом і Москвою (сильніше, втім, схиляючись у бік останньої). Цей "маятник" впродовж довгих років забезпечував Мінську можливість якщо й не шантажувати Кремль – то зберігати певну частку політичної незалежності. Достатню, аби Александр Григорович почувався впевненим господарем у власній хаті.

Втім, минулого тижня запахло смаленим. Не зважаючи на поступки Білорусі – зокрема, відміну підвищення тарифів на транзит російської нафти, Москва пішла на ескалацію. Минулої п'ятниці віце-прем'єр Росії Аркадій Дворкович нагадав, що борг Білорусі за газ досяг $550 млн. За його словами, прогресу на переговорах з Мінськом немає. "Ми в будь-якому випадку наполягаємо на оплату в повному обсязі минулого року за тією формулою, яка була раніше", - підкреслив Дворкович. Твердо розуміючи, що навіть цей скромний півмільярдний борг – вкупі з теперішніми цінами на енергоносії для Білорусі може стати каменем на шиї.

Проте розпорядження директора ФСБ Росії Бортнікова облаштувати прикордонну зону між Росією та Білоруссю в Смоленському, Псковському і Брянському регіонах прозвучало якщо й не як оголошення війни, то принаймні стало жорстким натяком на можливий початок економічної блокади Білорусі. І пояснення стосовно того, що все це робиться виключно щоб захистити Росію від потрапляння громадян інших держав, які приїжджатимуть до Білорусії без віз, прозвучало цілком надумано і неправдоподібно. Раніше Москва дала б Білорусі знижку на газ та нафту – і Мінськ перестав би експериментувати з безвізовим режимом. А тепер Кремль вирішив витратитися на облаштування кордону, а не на черговий підкуп братського народу.

Подальша інформація продемонструвала, що конфлікт, насправді, далеко глибший. Спочатку російські ЗМІ з посиланням на джерела повідомили, що Мінськ готується до виходу з Євразійського економічного союзу, ОДКБ і, можливо, Союзної держави. Згодом цю інформацію фактично підтвердили депутати російської Держдуми – зокрема, член комітету з міжнародних справ Олексій Журавльов.

Якими ж є реальні причини сьогоднішнього конфлікту? Вони, насправді, видаються достатньо банальними. Кремль, опинившись в економічній скруті, чи то не може, чи то не вважає за потрібне продовжувати підтримку братської білоруської економіки. Пряники завершились, залишились лиш батоги. Більше того, абсолютно не виключеним є варіант, що перед Лукашенком поставили ультиматум, за яким в обмін на економічну підтримку Білорусі він повинен як погодитись на всі російські побажання (включно з військовими базами) – так і припинити коливання між Москвою і Брюсселем.

Натомість Лукашенко, твердо розуміє, що грошей в Москві вже немає, а от побажання все ростуть і ростуть. А що подальша "союзна інтеграція" може завершитись "приєднанням Білорусі до Росії окремими областями". І улюбленому сину Миколі, замість мінського престолу, дістанеться, в кращому випадку, офіс губернатора. Тому білоруський лідер також пішов ва-банк. Вирішивши, що "широкий безвіз" – хороший стартовий крок для того, щоб продемонструвати ЄС свою здатність до лібералізації своєї політики – принаймні зовнішньої.

Чи наважиться Москва на повномасштабну економічну блокаду Білорусі – питання суперечливе. Оскільки в разі жорсткої позиції Лукашенка відносно невелика економічна вигода може для Росії обернутись істотним геополітичним програшем. Бо якщо в торгівлю з ЄС сільськогосподарська Білорусь впишеться навряд чи (та й степінь демократизації внутрішнього політичного життя там навряд чи досягне бажаних для Брюсселю стандартів), то створити ситуативний союз з Україною та Прибалтикою, практично заблокувавши будь-які сухопутні зв'язки Росії з Європою, Лукашенко загалом здатен.

Цілком може бути, що зрозумівши рішучість Лукашенка, Москва погодиться на переговори, і факт "розлучення" залишиться в сфері альтернативної історії. Але в тому, що стосунки Москви і Мінську вже ніколи не стануть такими, як були раніше, сумніватись вже не доводиться.