Якою може бути найгірша поразка під Авдіївкою

Програш в обох площинах може стати вагомою причиною для відміни антиросійських санкцій і вимушених поступок Кремлю

Говорити про тонкощі міжнародної політики на тлі розбитих снарядами бліндажів та людей в напівзамерзлих будинках відверто незручно. З іншого боку, ігнорувати можливі наслідки подій в Авдіївці теж не вийде – оскільки це загострення занадто масштабне, щоб його проігнорував світ.

Тим паче, що і Україна, і сепаратисти роблять все можливе, аби переконати всіх, кого лишt можливо, що конфлікт почала протилежна сторона.

З точки зору сповіщення світової громадськості про події під Авдіївкою українська дипломатія здійснює абсолютно правильні кроки. Представництво України при Європейському Союзі закликало обговорити російську агресію в Авдіївці на засіданні Ради ЄС. Фактами обстрілів Авдіївки доповнять позов України проти Росії в ООН. Україна збирається екстренно скликати Радбез ООН.

Скоріше за все, переважна більшість цих дій не матиме жодних прямих і практичних наслідків. Але інформаційне тло, на якому Україна виступає стороною, котра хоче відновити мир, законність і порядок, виходить цілком пристойне.

І на цьому тлі спроби Росії та, особливо бойовиків (наприклад, звернення очільників сепаратистських "республік" до "керівництва Росії, США та Німеччини", чи промови депутата російського Радфеду Пушкова про те, що Європа руками Порошенко хоче "зірвати примирення між Росією і США") поки програють. З іншого боку, пропагандистська машина Кремля на даному етапі на повну силу ще не працює. Але навіть за таких умов в німецькій, наприклад, пресі з'являються відверто антиукраїнські матеріали.

Проте переважна більшість західних ЗМІ пишуть про те, що "сторони звинувачують у ескалації одна одну" – не вдаючись в тонкі деталі стосовно того, хто саме є агресором.

Що, скоріше за все, є індикатором готовності повірити в невинуватість того, хто подальшими діями переконає в своєму бажанні конфлікт припинити. Бо з'ясувати, хто перший відкрив вогонь, у світу немає ні можливості, ні потреби.

Загострення під Авдіївкою вже встигли назвати "перевіркою на вошивість" для новообраного американського президента. Чи стало воно результатом розмови Путіна з Трампом? Навряд чи. Дії – як військові, так і інформаційні – обох сторін швидше нагадують експромт, ніж ретельно підготовану тактичну операцію. Чи втрутиться американська адміністрація в перебіг подій? Скоріше за все, теж ні – принаймні, поки йдеться про локалізоване загострення. У них зараз своїх проблем більш, ніж достатньо, до того ж Трамп до серйозного торгу з Путіним ні на поступки, ні на ескалацію не піде.

Насправді все, як завжди, залежатиме від того, як розвиватимуться події – як на фронті, так і "в ефірі". Якщо українській стороні вдасться "вирівняти фронт" на свою користь, закріпитись на нових рубежах і переконати Кремль, що без широкомасштабних бойових дій ситуацію змінити не вдасться - це буде тактичною перемогою "на місцевості". Якщо при тому вдасться переконати що на активізацію бойових дій ми пішли вимушено – це буде неоціненна дипломатична перемога, котра дозволить закріпити антиросійські санкції. Хоча б тому, що картинка Путіна, який страждає від санкцій, порушує перемир'я – але в результаті зазнає поразки, куди як симпатичніша ніж образ Путіна, який від санкцій озлоблюється і йде в успішний наступ. При тому симпатичніша ця картинка не тільки для українців чи фрау Меркель – але навіть для трампівського Вашингтону, який отримує нові вагомі аргументи для торгівлі з не надто сильною Москвою.

Натомість, якщо бої затягнуться – і справа закінчиться нашим відступом, з наступною апеляцією до всіх можливих інстанцій стосовно модерації конфлікту, і при тому панівною стане теза, що причиною проблем став український "повзучий наступ" на лічені кілометри "сірої зони" – це буде колосальний удар по геополітичній позиції України. Куди як відчутніший, ніж фізична втрата кількох квадратних кілометрів авдіївської "промки". Після нього відміна антиросійських санкцій – питання тижнів, максимум – місяців.

Крізь усе це проглядає цинічна теза про те, що "переможців – не судять, а хто програв – той завше винен". Ставитись до неї можна по-різному. Але в ситуації з авдіївськм загостренням ця теза, здається, спрацює на сто відсотків.