Чи потрібен Україні Трамп у Мінську

Вчорашня розмова Петра Порошенка і Ангели Меркель про ситуацію на Донбасі не відрізнялась, м'яко кажучи, оригінальністю. Свіжо-червоною плямою на сухих бюрократичних текстах стало лиш повідомлення про нове загострення довкола Авдіївки. Порошенко розповів, скільки українських бійців загинуло, Меркель додала, що "режиму припинення вогню фактично не існує", - та й по всьому.

Цю одноманітність можна зрозуміти – сторони вичерпались. Свіжих і дієвих ідей стосовно розв'язання конфлікту немає. Змінити ситуацію може тільки відмова однієї зі сторін конфлікту від частини своїх інтересів – що не збираються поки робити ні в Росії, ні в Україні.

Але деякі моменти цієї "стабільної позиції" наштовхують на роздуми стосовно того, чи не пропустили учасники переговорів деякі важливі події в довколишньому світі.

"Ми обговорювали питання, пов'язані з тим, яким чином залучити американську сторону до вирішення ситуації на Донбасі", сказав заступник глави Адміністрації президента Костянтин Єлісєєв. У цьму місці виникає легке здивування. Переважно - стосовно того, що на практиці може дати залучення трампівського Держдепу до переговорів по Донбасу.

Стосовно принципової політичної позиції адміністрації Трампа – то вона поки що спрямована на відверті й неоковирно здійснювані спроби "подружитись з ворогами адміністрації Обами". І немає жодних причин сумніватись у тому, що американські переговорники, в разі залучення до питання Донбасу, діятимуть у якомусь іншому напрямку.

При тому зараз рішення США відмінити санкції виглядатиме певним штрейкбрехерством стосовно ЄС, який бере участь у переговорах про мир і може з більшою компетентністю говорити про те, хто порушує умови Мінських угод. Чи зупинить ця ситуація Дональда Трампа від різких рухів – теж, звичайно, питання непросте. Але в даному випадку в нього принаймні будуть аргументи як за, так і проти відміни антиросійських санкцій.

Натомість у разі залучення до переговорів з Росією, трампівський Держдеп сам стає повноправним учасником процесу. Учасником, який може генерувати – і транслювати у світових ЗМІ – своє власне бачення ситуації. І якщо й не сприймати, то, принаймні, співвідносити свою точку зору з цим баченням доведеться всім – включно з ЄС. Чи піде це на користь України, за умов збереження зовнішньополітичної позиції Трампа – питання, схоже, риторичне.

Говорити про якийсь глибокий професіоналізм нової зовнішньополітичної команди США, який би дозволив їм згенерувати новий і вигідний для всіх варіант розв'язання конфлікту, звичайно, можна. Але чомусь не дуже виходить, якщо зважити на нещодавні "оглушливі зовнішньополітичні успіхи" команди Трампа, в результаті яких вороги, схоже, залишаються ворогами, а от союзники застигають в німому здивуванні.

Цілком ймовірно, що за рік-півтори стосунки Москви і Вашингтону будуть навіть гіршими, ніж в часи президентства Обами. Тоді, звичайно, залучення американської сторони до переговорного процесу знову стане цікавим і бажаним для України варіантом розвитку подій. Але до того моменту ідея "запросити Трампа в Мінськ" виглядає чомусь не надто привабливо.