Чому в Європі не почнеться третя світова

Зокрема, геополітичний розподіл сил в Європі багатьом видається схожим на стан, у якому наш континент перебував у період між двома світовими війнами.

З одного боку, щось в таких прогнозах ніби і є. Цілковитий хаос в міжнародних стосунках, відсутність дієвих механізмів примусу до виконання норм міжнародного права, зростання націоналістичних  популістських рухів – все це, до певної міри, і справді нагадує 20-30 роки минулого століття. Путіна у Кремлі, Орбана в Угорщині, ПіС у Польщі – все це цілком можна, з певною долею фантазії, розглядати як  повернення Сталіна, Хорті і Пілсудського. З Гітлером поки не склалось – але прихід Ле Пен до влади у Франції, рівно як і непогані виборчі перспективи "Альтернативи для Німеччини", теж дають немале поле для спекуляцій.

В цьому контексті апокаліптичні припущення йдуть далі – в бік поділу Центральної і Східної Європи між Росією і агресивними націоналістичними державами Заходу. І якщо під час попереднього такого поділу Європи Україну було складено докупи, то зараз, в силу зміщення ліній геополітичних розломів, може трапитись прямо протилежна ситуація.

От тільки зовнішня схожість грає з прихильниками подібних аналогій злий жарт. Бо для повномасштабного військового зіткнення в Європі жодна країна не має зараз не тільки належного військового потенціалу, але й готовності до військових дій як з боку політичного режиму, так і з боку населення.  На відміну від першої половини двадцятого століття, коли подібний потенціал був одразу у двох країн.

Створивши лакований фасад із кількох тисяч пристойно тренованих і озброєних "ввічливих зелених чоловічків", Володимир Путін не створив великої, сучасної і боєздатної армії. Російська пропаганда старанно популяризує інформацію  про нові озброєння – які, проте, випускаються одиничними екземплярами для парадів. Авіація та бронетанкові війська були оновлені добре, якщо на 10%. Флот деградував і практично повністю став біля причалів – і ніяких дві, три чи навіть п’ять нових субмарин глобальну ситуацію не змінять. І, найголовніше, диванний патріотизм сучасних росіян абсолютно не передбачає масової реалізації на чисельних полях масштабних битв. На даний момент в Росії відсутній як економічний, так і людський потенціал для чогось більшого, ніж провокації проти України, у крайньому разі – Польщі чи Прибалтики.

Говорити ж про агресивний націоналізм з боку Західної Європи взагалі смішно. Хто саме піде воювати за «велику Німеччину»? Ситі і спокійні баварські бюргери? Християнські  демократи Меркель? Чи, може, "Альтернатива для Німеччини", вся суть аргументів якої зводиться до того, що мігранти забирають у німців роботу (переважно – брудну і, за німецькими стандартами, погано оплачувану)? А може, самі сирійські мігранти? При тому що потомки солдатів Вермахту довели свою армію до насправді жалюгідного стану, коли, приміром, всі ВПС Бундесверу нараховують трохи більше сотні ударних літаків, здатних виконувати бойові завдання. При тому бомбардувальна авіація представлена сотнею Tornado, з яких виконувати бойові завдання, за останніми оприлюдненими даними, можуть 29 екземплярів. Ситуація у Франції не відрізняється рівним рахунком нічим. До влади там може прийти Фійон, Ле Пен, чи дух імператора Наполеона – але того факту, що воювати нікому і нічим, не змінить ніхто. Для того, аби геополітична реальність стала інакшою, потрібно десятки років посиленої пропаганди – і надривної праці військово-промислового комплексу. Стосовно першого – то в якості прикладу маємо Росію. Стосовно другого – реальне масштабне переозброєння з використанням значних коштів відбувається тільки у США та в Китаї. Перші витрачають на армію майже 600 мільярдів доларів щорічно, другі – близько 200 за відкритими джерелами, і, можливо, іще раз так за таємними статтями витрат. Росія, яка витрачає 60 мільярдів (з яких сміливо можна відняти як мінімум третину на "відкати") поступається зараз Саудівській Аравії (88 мільярдів) – і ледве-ледве випереджає Британію з 56 мільярдами.

При тому, за шумом пропаганди і , не слід забувати про ultima ratio, останній і найстрашніший аргумент у вигляді ядерної зброї, який забезпечував взаємне стримування впродовж довгих десятиліть холодної війни. Він нікуди не подівся, і продовжує виконувати свої функції стосовно всіх, хто ним володіє. Тому масштабний збройний конфлікт у Європі, де ядерною зброєю володіють Росія, Велика Британія і Франція, і дотепер залишилася тактична ядерна зброя США, є абсолютно неможливим – що б там не розповідали про "Росію, що може захопити Британію за один день".

А щодо нових європейських сталінів та гітлерів можна сказати лиш те, що, на відміну від прототипів, які влаштували одного разу світову трагедію, ці здатні лише на фарс. А також на криваві капості сусідам, котрі мали необережність жити біля Росії та тримати свою армію та державу в неналежному стані. На жаль, в цьому списку нас можна згадати в перших рядках.