Вісім популярних суджень, які заважають повернути Крим

І це один з міфів - що вибір зробили за кримчан. Дійсно, проголосували за "приєднання" не 97%, але приблизно 60% жителів Криму дійсно прийшли і віддали свої голоси за Росію.

Як наслідок, 20-го січня 2017 року Україна відзначатиме День Автономної Республіки Крим без Криму.

Це як відзначати день народження людини, три роки як зниклої безвісти. Надія, що вона знайдеться, згасає, але поки не відбувся похорон і на руки не видано довідку про смерть, вона жеврітиме.

Так і в українців жевріє надія, що кримчани схаменуться (Путін помре і нова влада віддасть окуповане, наші війська перейдуть Перекоп і виженуть окупантів, - підкресліть те, що вам подобається).

До 12 лютого 1991 року Крим встиг побути чиїм завгодно і чим завгодно. В нього навіть президент був, перший і останній. І намагання нагострити лижі на Росію.

Автономія для цього буремного регіону була непоганим компромісом, кримчанам надали змогу і далі відчувати себе не надто українцями. "Я не українець і не росіянин, я кримчанин" – полюбляли казати жителі півострова, так, ніби кримчанин то і національність і громадянство.

Звісно це не було і не є ані тим, ані іншим. І як в казках іде боротьба за душу людини між Добром і Злом, так за справжню національність і громадянство велася війна. А Добро воно ж тільки в казках завжди перемагає….

Власне, якщо з цього боку дивитися, то може й взагалі нема чого святкувати – автономія, судячи з усього, не пішла ані Україні, ані кримчанам на користь.

Не відомо, що було би, якби в Криму була не просто автономія, а Кримськотатарська національна автономія. Колись її не надавали в тому числі й тому, що боялися кримськотатарського сепаратизму.

Вочевидь, як Крим ніколи не знав і не розумів України, так само і вона не знала і не розуміла Крим. І досі не розуміє, судячи з популярних суджень про нього. Їх можна почути і в чергах, і в громадському транспорті, і раптово підслухавши в кав'ярні, і звісно, в соцмережах. Ми тільки зібрали їх до купи і додали свої коментарі.

Крим повернеться, коли вони побачать, що ми живемо краще

Він не повернеться так само, як і не йшов – самі по собі кримчани нічого ніколи не вирішували. Згадайте, з чого почалася окупація – зелені чоловічки, російські танки, пособництво тих, кого сьогодні на Росії називають кримською владою. Це не кримчани вийшли на площі і майдани та вимагали приєднання до Росії, вони вийшли вже під прикриттям російських автоматів. А більшість взагалі тихенько сиділа вдома і чекала, хто переможе.

Тому навіть якщо кримчани побачать, що в Україні вже молочні ріки, кисільні береги і тротуари вимощують плитками шоколаду, і будуть помирати від заздрощів та навіть захочуть повернутися, вони все одно цього не вимагатимуть. Бо страшно – ви ж знаєте, як на Росії погано з опозиційними мітингами. А крім російського гніву буде ж щей укропівська помста…

Тож, кримчани, побачивши покращення життя в Україні (якщо їм ще дадуть його побачити, не забувайте про блокування українських телеканалів, інших ЗМІ і антиукраїнську пропаганду) можуть бути, як максимум, не проти повернення, коли цей процес розпочнеться. В усьому іншому вони знову тихенько сидітимуть та чекатимуть, чим все закінчиться.

В Криму все погано: бідність, нема чого їсти, бізнес знищено

Не плутайте Крим із Донбасом – там не було війни і по вулицях не розгулюють бойовики. В умовах жорсткої диктатури, коли ти не проти влади і не випадаєш з обойми суспільної думки, ти можеш сподіватися на доволі спокійне і не бідне життя.

Середня зарплата в Криму становить близько 250-300 доларів. Пенсія набагато вище, ніж до окупації – середня близько 12 тисяч рублів (більше чотирьох тисяч гривень), а ціни, хоч і вищі, але не набагато і не на все. Одяг і взуття, наприклад, коштують як і в Україні, дешевшою є риба і морепродукти, автомобілі і бензин.

Багато бізнесів закрилося, але спорожнілі ніші зайняли інші підприємці. Наприклад, замість Макдональдса відкрився якийсь "Русбургер" чи щось таке.

Тобто вважати, що вони там без нас зубожіють і гинуть з голоду – це обманювати себе. Крим для Росії як вітрина і кремлівська влада швидше обкраде Сибір чи Владивосток, але Криму допомагатиме.

Крим занадто дорого коштує Росії, тому вони його із часом віддадуть

Частка істини в цьому є, але причиною повернення вкраденого Криму для Росії буде не тільки дорожнеча його утримування. Дотації з російського бюджету складають до 85%. Але й Чечня, Інгушетія і Дагестан отримують майже стільки ж. І що?

З історії Росії ми знаємо, що ця країна ще нічого нікому не віддавала (поправте мене, якщо знаєте більше). Вона ліпше, як та стара, що зібрала в себе в квартирі п'ятдесят котів, не має чим їх годувати, легше терпітиме сморід і моритиме голодом своїх постояльців, аніж відпустить їх на волю. Тож оті "хоч камені з неба" – воно так може і бути. Тим паче, що за будь-якого погіршення економіко-соціальних умов, кримські росіяни проклинатимуть не свою владу, а гейропу, укрів і піндосів.

Всі кримчани – сепари

Їх багато, але значній кількості кримчан все одно, "під ким бути". Значна кількість готова пристосуватися і до російської окупації, і до турецької, і до нападу зведеної армії "здичавілих" і Семи Королівств, аби тільки не стріляли, були великі пенсії і не доводилося сильно змінювати власні звички.

Крім цього, більшість кримчан стали жертвою агресивної російської пропаганди, яка 23 роки налаштовувала жителів Криму проти України.

Якщо вам кожен день будуть казати, що ваша кохана людина – нероба, довбань, краде ваші гроші, лінується, нічим вам не допомагає, зраджує і так далі, ви, як би сильно не кохали, рано чи пізно в ній засумніваєтеся.

Над контрпропагандою в Криму 23 роки ніхто не працював, в той час, як Крим треба було активно, наполегливо, неухильно українізовувати, вичавлюючи з нього, в тому числі, і проросійські ЗМІ.

Тож кримчани в даній ситуації водночас і злочинці, і жертви.

Кримчани не опиралися окупації

Нагадаємо, що коли почалася окупація, ще не було війни на Донбасі. Жителі мирної країни не звикли до танків і людей з автоматами на вулицях. Всі були шоковані. Дивилися на міліцію та військових, а ті в переважній більшості робили вигляд, що нічого не відбувається.

Мирні жителі Криму були не озброєні. Їх ніхто не підтримував. З материка мовчали. Кримськотатарських чоловіків, які готові були чинити збройний опір окупантам, передчасно заспокоїв Меджліс.

Кримчани виходили на мітинги, доки їх не почала розганяти "поліція", підіймали лемент у соцмережах, а більше їм нічого не залишалося. Кидатися на дула танків і кулеметів ніхто не хотів, військовим частинам так і не дали наказ захищати народ, якому вони присягали. Тим паче, що левова частка військових тій присязі зрадила.

Зараз окупації в Криму ніхто не опирається

Так, кримчани не влаштовують диверсій, не підривають шляхи і не мінують будівлі. Але й фашисти наразі інші. Не влаштовують показових розстрілів і навіть щось інколи роблять корисне, на кшталт будівлі центральних доріг. Мають неабияку підтримку серед місцевого ватного населення. Та й армія визволителів не стоїть десь за Перекопом, не готується підтримати місцевий спротив.

Ви майже не знайдете статей про українських патріотів в Криму тому що там це вкрай небезпечно. Можна загриміти за грати за перепост в соцмережах, необачний коментар ЗМІ, жовто-блакитний прапор на будинку чи тризуб на руці. Сказати, що Крим - це Україна - ст. 282 УК РФ про публічні заклики до порушення територіальної цілісності Росії . Журналіст Микола Семена вже написав...

Насправді патріотичні кримчани після "референдуму" розпочали свою маленьку війну. Малюють українські прапори на стінах, будинках, деревах. Графіті прикрасили паркани і стіни багатоповерхівок, їх замальовували, але вони виникали знову. Пофарбували головну кримську трасу в кольори державного прапору: вилили відра з блакитною і жовтою фарбою на дорогу і автівки, що їхали до Криму, розкатали її на великий український прапор. Потім якісь недоліковані митці почали всюди малювати портрети Путіна і в кримського підпілля з'явилася нова забавка.

Крім класичних методів підпілля – агітаційних написів та листівок, є й інші методи, якими постійно і методично користуються кримчани. По-перше, розмови, які ведуть ті, хто зберіг здоровий глузд із тими, в кого цей глузд затьмарила пропаганда. Робота ця схожа на важку працю екзорциста, але інколи дає свої плоди – "ватні" кримчани починають задумуватися, що вони виграли і втратили від "возвращєнія в родную гавань". Особливо це діє на заможних ватників, які до окупації мали бізнес, займалися імпортом та експортом, їздили до Європи.

Велику справу роблять вчительки української мови та літератури, які готують випускників шкіл до ВНЗ українською мовою та вступу в українські виші.

Просвітні організації, що популяризують українську культуру та традиції, як і вчительки української не те щоб працювали на деокупацію – вони допомагають кримським українцям не забути державну мову, скупчують патріотів та виховують молоде покоління українців.

До речі, єдиному в своєму роді Українському культурному центру потрібна ваша допомога.

Неможна недооцінювати роботу священиків УПЦ Київського патріархату та імамів – після окупації релігійні центри стали осередками проукраїнства.

Кримчан нема чого повертати, нас там цікавить тільки територія

Так ми і до депортації додумаємося...

Це звісно важке питання – як ми будемо далі жити із цими людьми, але повірте – то в більшій мірі питання до них, аніж до нас. Всі вони бояться покарання за сепаратизм, бояться втратити свою роботу і нерухомість, придбану під час окупації. Разом із тим, більшість кримчан, як ми вже сказали, ідейними сепаратистами не є, а звичайні пристосуванці швидко звикнуть і до нових реалій.

Найбільш небезпечні й ідейні сепаратисти чкурнуть з півострову швидше, ніж гусениця українського танка заїде на кримську землю.

Щодо покарання за сепаратизм, якщо Україна пробачає бойовиків в рамках програми СБУ "На тебе чекають вдома", чого б їй не вибачити і кримських сепаратистів.

Звісно, ми не закликаємо до цього. Але швидше за все, саме так і відбудеться.

Колишні політики-регіонали, які дружньо стали єдиноросами, масово попросяться в опоблок (якщо він до цього часу доживе).

І коли в Криму не залишиться войовничих проросистів, все інше зробить нова влада і українське телебачення. Не дарма його окупанти якомога швидше відімкнули.

Із окупацією Криму увесь світ вже змирився. Визнання – це питання тільки часу

Крим залишатиметься наріжним каменем світової геополітики. Якщо Росії це зійде з рук, через кілька років вона прийде захищати інтереси росіян в Білорусь, Естонію, Польщу чи Литву. В усьому світі це чудово розуміють. Як розуміють і те, що Росія – дуже агресивна держава, з якою небезпечно сваритися. Особливо, коли хочеш із нею і надалі торгувати.

Разом із тим, тиск на державу-гопніка не припиняється і навряд чи його буде припинено, поки триватиме окупація. Путін Крим не віддасть. Швидше за все і наступний російський цар не віддасть, але з часом до влади прийде хтось на кшталт сучасного Микити Хрущова. Кримчанам розкажуть про братський народ і як в Орвела в "1984" Міністерство правди всім пояснить, що Океанія і Остазія ніколи не воювали, а на двохвилинках ненависті з'явиться новий об'єкт.

Як повернути Крим? Треба бути:

1. Реалістами і навіть трохи скептиками
2. Послідовними і наполегливими
3. Працювати над збільшенням санкцій
4. Коли чуєш (а може віддати його Росії в обмін на….) стріляти на звук. Жартуємо, плювати на звук.
5. Усіляко підтримувати кримчан, які залишаючись там, працюють на українську пропаганду.

Ну а точний план, так би мовити дорожню карту, навіть в найвищих ешелонах влади намалювати не можуть. Куди вже нам…