Як американець за три місяці вивчив українську і що він дав Україні навзаєм

Depo.ua поспілкувався з американцем Дейном Стівсом, який в березні 2016 року опинився в українському селі, не знаючи ані слова українською, а зараз саме українською, бадьоро і весело розповідає, як йому тутешні реалії.

Дейну 24, має ступінь бакалавра з економіки. Родом з Юджину, округ Лейн, штат Орегон. Минулої  зими він вирішив присвятити певну частину життя волонтерству, поділитися своїми вміннями, побачити світ і приєднався із цією метою до Корпусу миру.

І от він в містечку Бар Вінницької області.

"Я обрав напрямок роботи і сказав, що мені однаково, куди їхати. А коли сказали, що мені обрали Україну – зрадів. Що я знав про Україну?  Майдан, вино, Революція, українська мова", - старанно виговорює слова Дейн. Ми спілкуємося виключно українською, він говорить із акцентом, от майже як Наталія Яресько.

"Мені 24 роки, я не дуже розумний і в мене не великий досвід. Але в мене є новий погляд, бажання працювати і я можу дати людям нові ідеї, можливо, нові бажання. Я не кажу: у я знаю про це краще ніж ви, я експерт, я американець, а ти дурний українець, ні, не так. Ми висловлюємо і обговорюємо ідеї з місцевими активістами" – каже він.

Дейн із молодим активом міста Бар

В Барі, Дейн на волонтерських засадах працює в сфері розвитку громад, точніше - над проектами з покращення якості життя: очищенням вулиць, зменшенням пластикових відходів, сортуванням сміття. Наприклад, в США дуже серйозно ставляться до сортування сміття: американці, які ще 10-15 років тому вважали, що роздільний збір сміття не для них, зараз сумлінно сортують відходи і навіть щорічно святкують День переробки сміття. А за порушення правил сортування можна вхопити чималий штраф.

Багатьом українцям досі важко звикнути навіть до того, щоб хоча б кидати в окрему урну пластикові пляшки, але Дейн не падає духом. Організовує місцевих волонтерів, працює з підлітками, виготовляє агітки.

Але найцікавіше зараз не це - сотні людей працюють волонтерами по всьому світу, як Дейн. Звісно він молодець, що це робить. А ще більший молодець Дейн тому, що на відміну від багатьох громадян України, вивчив українську мову і нею розмовляє.

Отут видно, в якому обсязі він  вже опанував українську. Погодьтеся, Дейн Стівс і схожий вже на українця. Такий собі нівроку гуцул.

Цьому передувало навчання – на три місяці Дейна " закинули" в село, в україномовну родину. Він не знав української, вони – англійської

"Я жив з українською сім'єю в селі біля Чернігова і там я вчив мову. Моя сім'я не знала англійської, тому в мене не було вибору - я ж не можу не розмовляти! - сміється. – Спочатку спілкувалися переважно мовою жестів. В перший тиждень я вивчив "будь ласка", "що це", потім як називається посуд: тарілка, виделка, чашка. Важко пояснити, як я її вивчив, просто щодня відвідував уроки і постійно практикувався. Це простіше – вчити мову, коли ти чуєш тільки її. Щодня ставало легше и легше"

"Єдина мені знайома людина, яка веселіша і прикольніша за цю жінку - моя справжня мати. Я маю найкращих матерів завжди!"

Через три місяці Дейн поїхав із села – кожен волонтер "Корпусу миру" отримує після мовної практики своє місто для роботи. Пану Стівсу випало містечко Бар. В ньому на 140 тисяч менше людей і на десять градусів сильніші морози, ніж в його рідному Юджині.

Разом із тим, Бар старший як мінімум на 200 років і історію має просто шалену, а Орегон своїми горами дуже схожий на Крим.

В Дейна останні 10 місяців – суцільні відкриття. Найбільше його вражають самі українці.

"Ці неймовірні люди завжди хочуть дати мені їжу, дати мені горілку. Вони завжди турбуються про мене: "де твоя шапка?"," а що ти робиш?", "тобі не холодно?", "в тебе теплі штани?", "в тебе є рукавиці" і знову " ти хочеш їсти?" Це дуже приємно, - захоплено розповідає Дейн. - Дуже-дуже! Хоча, якщо чесно, іноді я трохи втомлююся.  В Америці є чуткі люди, але за великим рахунком, ніхто не переймається, чи є в тебе шапка. Я просто до такого не звик".

Крім чутливості і людяності іноземців в Україні завжди захоплює національна кухня і Дейн не став виключенням.

"О, вареники! – скрикує він. – Я ніколи такого раніше не їв! Зараз я готую собі вареники щодня, це не так важко. Але я ледачий, я готую морожені вареники (регоче). Проте знаю як готувати справжні: борошно, картопля…. Взагалі - вареники, борщ, голубці - нова їжа, чудова їжа. Я готовий показати ці страви в Америці і навчити своїх друзів".

Горілка також смакує Дейнові, хоча більше він полюбляє українське пиво.

"В Америці я дуже рідко пив горілку, тут більше – тут це є частиною культури, - розповідає. - Але більше люблю пиво. О боже, пиво-пиво-пиво!"

Завдяки молодому американцю, жителі американського Юджина також потроху стають любителями України.

"Раніше ані я, ані мої друзі про Україну не дуже знали. Про Майдан, Януковича я чув, бо коли все це відбувалося, вчився в університеті. Поцікавився, хоча не надавав дуже багато уваги. В Америці ми думаємо про себе, якщо чесно, - зізнається Дейн. - Зараз я щодня розповідаю друзям, своїй родині про Україну у фейсбуці, в скайпі і тепер вони знають, що тут є їжа, є мова, є культура – справна країна! Можна сказати, я відкрив їхні очі на Україну".