Як американська виконавча влада вибереться з-під "золотого дощу"

Вчорашня прес-конференція обраного президента США Дональда Трампа стала сподіваним аншлагом. Щоб уникнути гарантованих запитань стосовно правдивості оприлюдненого на нього компромату – включно з найпікантнішими деталями, як от надміру тісні зв’язки юристів Трампа з російськими посадовцями, чи надміру нетрадиційні зв’язки обраного президента США з російськими повіями під камерами ФСБ, Трамп одразу озвучив традиційну вже промову про те, що "це все брехня", і пообіцяв "наслідки" тим "невдахам", які все це "розкрутили".

Брехня – чи не брехня, але після матеріалів, опублікованих на Buzzfeed, нічого істотного додати до озвученого ФСБ не зможе. Ну, максимум хіба опублікує відео – але кому насправді цікавий підстаркуватий Трамп з російськими повіями? Це, вочевидь, розуміє і обраний президент США, який раптом заговорив про те, що може бути з Путіним, якщо потрібно, навіть жорсткішим за Гілларі Клінтон. Це розуміє, за чутками, навіть Володимир Володимирович, який, все-таки, родом з тієї структури, де старанно вчили подібним іграм. Таким чином, ймовірний канал для тиску Кремля на американського президента практично перекритий – що не може не тішити.

До речі, після публікації "досьє на Трампа" стає зрозуміло, чому демократи, на замовлення яких почали його збирати, не скористалися компроматом під час президентських перегонів. Результат збору інформації, схоже, просто виявився занадто пікантним для Гілларі Клінтон. Навіть після історії з Монікою Левінскі.

На цьому добрі новини закінчуються. Бо Трамп, навіть ставши обраним президентом США, продовжує поводитись зі ЗМІ і політичними опонентами як схильний до істерик політичний клоун. І нервові перекрикування майбутнього господаря Білого дому з репортерами під час прес-конференції – яскраве тому підтвердження.

Втім, журналісти – журналістами, така вже наша доля. Цікавіше, що спільної мови Трамп не знаходить навіть з призначеними ним самим посадовцями. Які говорять речі, ніяк не сумісні із заявами самого Трампа.

Яскравою ілюстрацією є, приміром, позиція кандидата на пост держсекретаря США Рекса Тіллерсона. Який безумовно є "людиною Трампа" – а може навіть "прихильником Путіна".

Але під час слухань у Комітеті з міжнародних справ Сенату Тіллерсон заявив, що виступає різко проти збільшення кількості держав, які володіють ядерною зброєю і зовсім не розділяє поглядів обраного президента США Дональда Трампа щодо цього(Трамп, нагадаємо, заявляв, що поява ядерної зброї в Японії, Південної Кореї чи й Саудівської Аравії його б зовсім не схвилювала). Більше того, Тіллерсон виступає за передачу Україні летальної зброї, що і зовсім вже не вписується в стратегію "трампівської весни". Власне, різкі розходження позицій Тіллерсона і Трампа спостерігаються по широкому колу зовнішньополітичних питань – і обидва майбутні посадовці не соромляться демонструвати повну відсутність спільної думки.

Звичайно, подібна позиція Тіллерсона має достатньо приземлене пояснення – йому, на відміну від Трампа, ще доведеться пройти затвердження в Конгресі, де приступів путінолюбства у більшості членів поки якось не спостерігається.

Але слова, як не крути, сказані. І підхоплені російськими ЗМІ, де образ "наскрізь проросійського" нового керівництва США ненастанно змінюється картинкою "доброго царя США між злих бояр з адміністрації та Конгресу".

Все це, помітимо, трапилось з найодіознішим, напевне, ставлеником Трампа, кавалером російського Ордену Дружби. Неузгодженість позиції Трампа з потенційним  очільником Пентагону Джеймсом Меттісом, наприклад, іще жорсткіша та глибша. Про республіканців та демократів у Конгресі й говорити не доводиться.

Тому дедалі реалістичнішим виглядає сценарій, за якого американська виконавча влада впродовж місяців – якщо не років після інавгурації Дональд Трампа виявиться банально паралізованою. Дональд Трамп з'ясовуватиме стосунки з Конгресом, власним держсекретарем і американською пресою. А потім – зі своїми прихильниками, які почнуть розуміти, що манна з неба вперто не сиплеться, а промисловий пояс Америки як іржавів собі з 80-х років минулого століття – так і продовжує це робити.

При тому прокладати якийсь осмислений зовнішньополітичний курс найбільшої демократії планети буде нікому та ніколи. Що, в сухому залишку, може стати для геополітичної ситуації в цілому світі не набагато кращим сценарієм, ніж Трамп, якого смикають за ниточки з Кремля.