Тиждень тому я дивився новий фільм Мела Гібсона "З міркувань совісті" (англ. Hackway Ridge),
який вже встиг здобути чимало кінематографічних нагород. Заснована на реальних подіях стрічка
розповідає про Дезмонда Досса – адвентиста, який за покликом серця пішов в армію. Але його
глибока християнська віра не дозволяла йому вбивати іншого і взагалі брати до рук зброю,
тож він весь свій патріотизм вклав у медицину, рятуючи як американських, так і японських
поранених. Хіба це можливо – йти в армію, щоб не брати до рук зброї, можливо, спитаєте ви?
Не знаю, бо ніколи не був в армії.
У журналістів також є своя "віра", точніше
кодекс професійної етики, згідно з яким представник преси має бути винятково спостерігачем
і оповідачем навіть у часи конфліктів, не стаючи явно на чийсь бік і тим більше не беручи
до рук зброю, якщо він виконує редакційне завдання. Наприклад, абсолютна більшість українських
журналістів, які висвітлювали Євромайдан, не говорячи цього вголос, підтримували і співчували
протестувальникам, але тільки те, що вони не торкалися коктейлів Молотова, шин і бруківки,
давало їм моральне право заходити в ряди "Беркута" і висвітлювати конфлікт із іншого боку.
Анексія Росією Криму і війна на Сході України показала, що лишатися над конфліктом
преса може тільки якщо конфлікт внутрішній, і коли на твою державу нападають іззовні, триматися
осторонь, навіть формально, вже не вдається. Але зброї брати до рук все одно журналіст не
має права.