Фортецю оточили земляними валами і ровами, що дозволило Василеві на довгі роки стати надійною захисною одиницею на шляху до стольного граду. Щоправда, укріплення рятували місто не завжди: так, ще 995 року на Василів напали печеніги, розбили невеличку княжу дружину і ледь не угробили самого князя: той героїчно переховався під мостом і потім якось таки втік.

Можливо, і нині б під Києвом стояло б українське місто Василів, якби не Москва. У першій половині ХІІ століття засновник російської столиці князь Юрій Долгорукий, якому не сиділося у своїх лісах та болотах, захопив київський престол, а Василів винахідливо подарував місто своєму синові Васильку Юрійовичу. Так рідна назва міста трансформувалася в сучасну.

Загалом місце для поселення було обране вдало, тут добре розвивалися ремесла та торгівля, тож Василів-Васильків навіть встиг побути центром власного князівства. Але згодом на ці землі прийшли татаро-моноголи, тож у ХІІІ столітті місто було майже повністю знищене, перетворившись на велике селище. Втім, татари не вгамовувалися, і хоча головною їхньою метою був Київ, кожного разу діставалося і Василькову. Добігалися вони до того, що у хроніках 1552 року село вже згадувалося як спустіле.

Врятував Васильків преподобний Феодосій Печерський. Народився він 1009 року, помер 1074-го і до середини XVI століття, зрозуміло, не мав жодного стосунку. Але цей уродженець Василькова колись заснував разом із Антонієм Києво-Печерську лавру, тож монастир крок за кроком і реанімував рідні землі свого "батька". Та так, що у 1586 році Васильків вже так надійно стояв на ногах, що отримав право на місцеве самоврядування, тобто Магдебурзькі привілеї. Того ж року право на володіння містом (самоврядування самоврядуванням, а господар має бути) отримав і монастир. Аби випросити завітний папірець з печаткою у польського короля Стефана Баторія, ченці його запевнили, що у них і так всі документи були – ще від самого князя грамота – але все згоріло.

За козацьких часів Васильків був сотенним містом. У той період він був обнесений кількома кільцями укріплень, мав чотири в'їзні брами і чотири церкви. Заправляв усім городничий чернець – управитель від Лаври: він і судив, і керував, і на посади призначав, і землю роздавав, і податки збирав. Словом, дуже корисно з ним дружити було. А вже в кумах мати…

Саме у Василькові вже за царя, в середині XVIII століття був побудований перший карантинний будинок. З часом церковну владу замінили на цивільну, в місті постійно квартирувалися війська, і 1796 року Васильків знову визнають містом (про Магдебурзькі права від якихось поляків в ті часи згадувати не доводилося).

В часи Шевченка колись величний і світлий Васильків має вже досить сумний вигляд: лише два муровані будинки на все місто, всюди бруд і розруха. На щастя, промислова революція зробила своє і за півстоліття у місті вже були фабрики, і заводи, і ярмарки. Життя знову завирувало.

Коли прийшла радянська влада Васильків набув статусу районного центру, в якому, власне, перебуває і досі. Сучасний Васильків – це місто з населенням трохи менше 40 тисяч осіб, яке, на перший погляд, нічим не відрізняється від інших подібних населених пунктів. Але багата історія дається взнаки і таки виокремлює Васильків серед інших містечок.

Скажімо, місцеві мешканці дуже полюбляють набирати питну воду у криниці преподобного Феодосія. Того самого – Печерського. Васильківці називають це місце просто – джерело. Тому варто просто у когось запитати, де джерело, і дорогу одразу покажуть. За легендою саме Феодосій Печерський за свого життя викопав це джерело і облаштував тут криничку. 1832 року на цьому місці була збудована каплиця. Щоправда, 1933 року її зруйнували, але на початку 2000-х комплекс був знову відновлений.

Місцеві мешканці, як і їхні пращури, вірять у чудодійну силу води з криниці Феодосія Печерського.

Також усі охочі можуть відвідати церкву Святого Антонія та Феодосія (УПЦ МП), що розташована на горі над центром міста, серед давніх валів. Відшукати храм можна на вулиці Соборній, 61. Святиня була збудована ще 1758 року і є чудовим зразком українського бароко. П'ятикупольний храм за архітектурою дещо нагадує козелецький собор Різдва Богородиці і зведений на замовлення лаврського архімандрита. Попри те, що у радянські часи церква була зачинена, в ній навіть збереглися оригінальні розписи. За легендою, з храму веде підземний хід аж до самої Лаври. Монахи взагалі полюбляли "нагулювати" під землею десятки кілометрів…

Другий поверх синагоги був відданий під житло для працівників залізниці, адже уся будівля перейшла на баланс цього відомства. Кімнати для проживання зробили з балконів, що були розташовані всередині синагоги над залою для служіння. Балкони просто "зашили" цеглою і вони перетворилися на "глухі" стіни.

У різні часи на другому поверсі будівлі проживало чотири-п'ять сімей. У всіх були окремі квартирки.

Житло тут передавалося з покоління в покоління. Наприклад, один із мешканців, Володимир, живе у будівлі синагоги вже 59 років. Кімнату в ній отримав ще його дід одразу після Другої світової війни. У багатьох мешканців тут народжувалися і діти, і онуки.

У 90-х роках ХХ століття станція-синагога припинила функціонувати - залізниця до "Василькова-2" втратила свою привабливість для пасажирських та вантажних перевезень. Якщо за радянських часів повз будівлю синагоги "бігали" вагони з різноманітним вантажем для тутешніх заводів, то наразі з усім обсягом роботи справляється станція "Васильків-1", розташована на в'їзді до міста.

Коли залізнична станція у приміщенні синагоги перестала бути потрібною владі, погіршилося і життя мешканців історичної будівлі. Наприклад, у них уже багато років немає централізованого опалення: люди змушені зігріватися електричними конвекторами, адже опалювальні котли їм не дозволяють встановлювати.

Приватизувати житло мешканцям "синагоги-вокзалу" теж ніхто не дозволяє. Сама будівля перебуває на балансі "Укрзалізниці". Вже довгі роки за нею ніхто не доглядає. Цегла у фундаменті просто відвалюється. Але колишня синагога навіть у такому вигляді навіює романтичне відчуття причетності до історії. А якщо увімкнути уяву, то на вулиці навіть відчувається запах найсмачніших пиріжків від Петі Шварцмана.

Відчути смак історії у колишній синагозі та попити чудодійної води з джерела "Феодосія" можна дуже просто. Від столичної станції метро "Виставковий центр" у Васильків їздять маршрутки. Лише 15 гривень – і ви у центрі історичного міста. А тут уже не загубитеся. Головне не забути "паролі" – джерело "Феодосія" та залізнична станція-синагога. Усі об'єкти можна відвідати безкоштовно. Щоправда, аби потрапити всередину колишньої синагоги, треба познайомитися з її мешканцями. Але вони щирі і привітні люди, здатні розповісти про свій будинок багато цікавого.