Маловідома Львівщина

Жовква - місто, де православні, католики та іудеї моляться на одній площі. У цьому стародавньому містечку зібралася чи не найбільша на Львівшині кількість храмів, причому поряд мирно уживаються різні конфесії. Є римо-католицький костел, греко-католицькі храми, різні гілки православних церков, синагога. Всі споруди розташовані практично поруч, в 2-5 хвилинах пішки одна від одної. Одна з церков навіть перебуває під охороною ЮНЕСКО.

На центральній площі Жовкви височіє найвеличніший у Львівський області римо-католицький костел – Святого Лаврентія. Щоб потрапити до нього від замку і Ратуші, потрібно лише перейти через дорогу. Цей ренесансний храм з'явився завдяки вже згаданому засновнику міста полководцю Станіславу Жолкевському у 1606. Портал костелу вважають за одним з найдосконаліших прикладів ренесансної архітектури на теренах України та сучасної Польщі. На відміну від інших костелів, для зовнішнього декору яких характерні сцени з Біблії і життя святих, костел Святого Лаврентія "хизується" ліпниною зі сміливими озброєними лицарями у добротних обладунках. Але, навіть не це є головною "фішкою" храму, а мілітарна тематика всередині.

Велетенські картини (8 на 10 м), які вихваляли славетні військові перемоги полководця Жолкевського, а згодом і його правнука – короля Яна Собеського, на жаль, не збереглися. Він них залишилися лише прямокутні сліди на стінах. Справа в тому, що більшу частину свого життя Жолкевський провів у походах і боях, обороняючи кордони Речі Посполитої. Не дивно, що його правнук Ян Собеський оздобив костел зображеннями гусарів, козаків, гербів та зброї. І саме за його ініціативою інтер'єр храму був прикрашений оригіналами великих батальних картин Альтамонте, присвячених великим перемогам славетного короля, які врятували Європу від турецької навал: "Битва під Віднем", "Битва під Хотином", "Битва під Парканами". Зараз картини перебувають на балансі Львівської картинної галереї, проте римо-католицька громада Жовкви регулярно піднімає питання про їх поверненя у храм. Саме у костелі Св. Лаврентія Ян ІІІ Собеський отримав вищий королівський орден Святого Духа, наданий королем Франції Людовиком XIV, а королева Марисенька отримала Золоту Троянду, надану папою Інокентієм ХІ. У 1930-х роках поляки хотіли беатифікувати полководця Жолкевського, але не встигли – почалася Друга світова війна, а за нею – радянська окупація. Тому святого з Станіслава Жолкевського так і не вийшло.

У 1946 році костел був закритий і перетворений радянською владою на склад мінеральних добрив. Через пошкодження даху відбулось знищення дерев'яних конструкцій даху, замокання склепінь, що призвело до падіння елементів ліпного оздоблення. Було знищено орган, значно пошкоджено фігури, барельєфи надгробків, розбито більшість пам'ятних таблиць, пограбовано поховання у крипті. Значних втрат зазнали надгробки фундації Яна ІІІ, де були відбиті голови, руки фігур. Ікону з вівтаря – Богородиця з дитиною XVII ст. художника Карло Дольчі – у 1953 році вивезли до ленінградського Ермітажу. Нині костел Святого Лаврентія у Жовкві – пам'ятник і усипальня Жолкевського та його родини (тут поховані він, його діти, дружина, внучатий зять, онук, праправнуки) – є місцем своєрідного паломництва.

Ця греко-католицька церква стоїть практично поруч з костелом, Ратушею і замком. Якщо стати на центральній площі спиною до ратуші, то храм буде ліворуч. Це велична камяна споруда з дуже цікавим дахом. Її окраса – внутрішні монументальні розписи, які заповнюють стіни від підлоги аж до самісінького даху. Створені вони були у 1931-1933 роках відомим українським художником Юліаном Буцманюком.

Для його робіт, виконаних на стінах жовківської василіанської церкви, характерні не лише типові для стінопису зображення, але й історично-релігійні сюжети ("Покрова", "Берестейська унія", "Напад на митрополита Рутського", зображення діячів УНР та ЗУНР тощо).

На "Берестейській Унії" поруч зображені православні та уніатські герої, Йосиф Рутський та Петро Сагайдачний, Іпатій Потій та Костянтин Острозький. На стінописі "Акт Злуки" біля ніг Богородиці зображені краєвиди Києва та Львова, а під ними – діячі УНР та ЗУНР: Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Дмитро Вітовський, Костянтин Левицький, січовики та пластуни.

В центрі — Андрей Шептицький, який молиться за волю і єдність України. Знизу – дівчина з хлопчиком, які плачуть. Вони символізують Голодомор. В інших храмах Львівщини нічого подібного наразі побачити не можна. У післявоєнні роки у приміщенні Жовківського монастиря базувалися НКВС-івці, які понищили стіни церкви, а частину розписів просто замалювали. Зараз частина розписів відновлена.

Стелю бані центральної частини церкви прикрашає величезний, площею 36 кв. м, розпис Бога-Творця, в образі якого чітко відтворені риси зовнішності Митрополита Шептицького. Кожного року в неділю після Воздвиження Чесного Хреста Господнього у храмі Пресвятого Серця Христового при Василіянському монастирі вшановуються мощі Святого мученика Партенія. Цей мученик жив у ІІІ ст. по Христі. Під час жорстокого переслідування християн зазнав мученицької смерті разом зі своїм старшим братом Калогерієм 15 травня 250 року. Спершу його святі мощі понад тисячу років зберігалися у римськх катакомбах – на кладовищі Святого Калікста. У 1665 році Папа Олександр VІІ передав мощі австрійському цісарю Леопольду І до Відня, де вони зберігалися в монастирі Святої Клари. А 1784 року за стараннями о. Єроніма Стрілецького цісар Йосиф І дозволив перевезти мощі Святого муч. Партенія до василіянського монастиря у Жовкві, де вони перебувають донині.

Щоб знайти синагогу потрібно на цетральній площі стати спиною до замку і йти прямо орієнтовно 100 метрів. Синагога в Жовкві з'явилася завдяки тому, що чималою в "ідеальному місті" була і єврейська спільнота. Як пам'ять про перебування євреїв, які від XVI століття становили значну частину мешканців міста, на північному сході віl Ринкової площі Жовкви була побудована синагога з ажурним, типово ренесансним аттиком. Жовківський кагал (орган місцевого самоврядування у євреїв), який виборов незалежність від львівського, просто не міг не мати великої синагоги. Жовківську синагогу назвали "королівською", і не тільки через розміри та оздоблення, але й на згадку про вінценосного жертводавця – Яна Собеського.

Саме король дав євреям кошти на будівництво нової синагоги, яку звели у 1692 році. За переказами, Собеський жертвував на синагогу і каміння з королівських каменоломень. Хоча невідомо, куди воно поділося, адже будували синагогу з цегли... Нині вона не діє, однак як споруда належить до рідкісних творів архітектури Львівської мистецької школи і є найбільшою у Європі ренесансною оборонною спорудою. Слід зазначити, що у Тель-Авіві споруджено кілька подібних "жовківських" синагог. В той же час, сам оригінал перебуває у дуже поганому стані. Нью-йоркський фонд пам'яті навіть заніс її до програми "100 пам'яток світу, які перебувають у загрозливому стані".

Комплекс монастиря і костелу Домініканів, оточений оборонним муром, з круглою баштою, збудований у 1653-1655 роках на кошти Теофілії Собєської з родини Даниловичів. Розташований він поруч з синагонгою У 1653 році в битві під Батогом загинув син Теофілії Собеської, брат майбутнього короля Марко Собеський. Невтішна мати вирішила збудувати храм на честь молодого сина. В костелі був надгробок на честь Марка, а згодом – і надгробок самої Теофілії.

Храм від початку віддали ченцям домініканського ордену, і навколо костелу виріс чималий монастир. У ньому зберігався старовинний образ Божої Матері. В інтер'єрі дотепер збереглися цінні нагробки Теофілії та Марка Собеських, виконані у другій половині XVII ст. відомим скульптором Андреасом Шлютером (найбільш відомою роботою якого Бурштинова кімната в російському Царському Селі). Тепер у монастирі править греко-католицька церква.

Поряд із кам'яними перлинами Жовква має й унікальні дерев'яні церкви. Це храми Різдва Богородиці (на околиці міста) та Св. Трійці (на в'їзді до Жовкви з львівської траси). Останній, не зважаючи на поважний вік (збудований він у 1720 році), нині в чудовому стані – критий дерев'яною гонтою, з гарним газоном і невеличкою дзвіницею.

"Візитівкою" цього храму є прибудована мурована ризниця. Але найцікавіше – всередині церкви. Це надзвичайно цінний іконостас, створений у першій половині XVIII століття.

Вигадливість його творців не мала меж щодо композиції: починаючи з найменших дрібниць і закінчуючи загальним виглядом. В іконостасі прямокутні форми ікон контрастують із круглими та овальними; горизонтальні лінії – з кривими, вертикальними, наскісними, або увігнутими; площини – з різбленням тощо. Саме різьблення іконостаса, автором якого є жовківський сницар Ігнатій Стобенський, ажурне, наскрізне і дуже пишне. У 2013 р. церкву Пресвятої Трійці було включено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Неподалік, на тій же вулиці Львівській, з правої сторони збудовано велику нову церкву святих Петра і Павла (УПЦ МП). Поряд з нею помітно невелику цікаву будівлю - це колишній костел св. Лазаря (1735 р.), монастир Феліціанок та шпиталь убогих (XVIII-XX ст.).

Наостанок, якщо ще є час і натхнення, можна прогулятися на гору Гарай, з якої простягається чудовий краєвид на розточанське горбогір'я, де в долинах поблискують церковними куполами невеликі села і хутори. Напевно немає такого мешканця Жовкви, який не прогулювався би на Гарай "королівською дорогою" (аналог Краківської "королівської дороги"), якою мав їздити на гору сам Ян ІІІ Собеський, тож правильний шлях зможе підказати будь-хто з місцевих.