На подвір'ї у Саченок дуже багато квітів. Валентина Іванівна дуже їх любить, хоча улюблених не
має. Бо все, що цвіте і пахне, що зеленіє і живе на землі, треба цінувати. "Хай воно краще
ростуть квіти, чим кропива росте. Але і кропива треба", – пояснює жінка.
Попри
поважний вік, Валентина Іванівна не хнюпиться і вважає, що кожен має поставити собі планку
в сто років і прагнути дожити до неї. Собі поставила таку ж , тим більше, що мати її дожила
майже до 90, а бабка – до 95. Розповідає, як боролася з радіацією, якої в аварійній Прип'яті
їй дісталося чимало: на всі гроші купувала соки – кизиловий, яблучний, виноградний, будь-який
– пила їх сама і поїла дітей. Загартовувала організм – купалася по Іванову взимку, багато
рухалася. А ще заготовляє багато трав. Завдяки цьому, каже, і жива.
Вона переконана,
що на землі не має бути зброї, бо треба цінувати, що дано, і жити мирно. А ще не треба будувати.