Путін хотів би бачити на параді Перемоги Гітлера

На передньому краї боротьби з ЄС, прислужником США, відзначився лікар з Новокузнецька Вадим Раскін. Суть подвигу Раскіна полягала в тому, що він розмістив в соцмережах звернення: "Візьмемо участь у флешмобі "Привітай Ангелу Меркель з Днем Перемоги, раз вона не хоче приїжджати".

Поки що героя належно оцінив і нагородив спеціальною відзнакою Кемеровської області тільки губернатор регіону Аман Тулєєв.

Але, безумовно, Вітчизна не забуде таких людей. Можна не сумніватись, що в Кремлі давно і старанно готують систему нагород для героїв Першої Вітчизняної інформаційної війни - приміром, медаль "Десять років облаюваня Берліну", орден "За відагу у Facebook", та інші почесні відзнаки захисникам "землі руской".

А загалом, ситуація зі святкуванням 70-ї річниці "Великої Перемоги" давно перейшла в Росії не тільки рамки дипломатичного етикету, але й здорового глузду. Себто зрозуміло, звичайно, що Путіну образливо. Образливо стояти на Параді перемоги без Обами, Кемерона, Туска чи Олланда. Без лідерів всіх тих народів, які власне й кували перемогу. Рівно як і без лідера країни, яка війну програла. Власне, відсутність Німеччини на параді перемоги над Німеччиною і справді є обурливою. Невже німцям набридло каятися за злочини, яких не робили не тільки особисто вони, а навіть, скоріше за все, і їхні батьки? І невже вони не хочуть каятися у злочинах дідів перед вождем, якого тільки лінивий або куплений європейський журналіст чи політик не порівняв разок-другий з Гітлером, якщо й не публічно, то про себе - обов'язково?

Складається враження, що Путін дуже жалкує, що не має можливості запросити на парад і самого Гітлера. Це було б цілком в тренді переможних тріумфів фундатора Римської імперії версії 1.0 Юлія Цезаря. Як відомо, 46 року в тріумфальній процесії переможця Цезаря після Гальської війни взяв участь і головний супротивник - вождь галів Верцингеторикс, після чого був страчений. 

Як бачимо, в путінській версії Римської імперії версії 3.0 (хоча такою себе вважав і переможений гітлерівський Третій рейх) цілком працюють парадигми двотисячерічної давнини. А враховуючи, що дістати переможеного Адольфа Елоїзовича з могили немає ніякої можливості, то в якості приниженого та переможеного згодиться і Меркель.

Але якось так дивно виходить, що святкувати перемогу над агресором минулого з агресором сучасності ніхто з цивілізованих лідерів аж ніяк не прагне. З країн-учасниць Другої світової до Москви реально приїдуть хіба серби з чехами. При тому про роль Чехії в боротьбі з Гітлером скромно помовчимо.

Тому тішитись господарю Кремля доведеться хіба азійськими друзями, чия роль у другій світовій нерідко двозначна, а в протистоянні з Німеччиною - цілком відсутня.
Володимир Володимирович гнівається, блідне, тупає ніжками, кричить про те, що "не дозволить підточити силу і моральний авторитет сучасної Росії, позбавити її статусу країни-переможця з усіма витікаючими з цього міжнародно-правовими наслідками, розділити і посварити народи, використовувати історичні спекуляції в геополітичних іграх" - і так далі, з нервовим посмикуванням і бризканням слиною.

Проте реальність від того не зміниться.

І "фальсифікувати історію Другої світової війни", досліджуючи реальну історію події, а не російські пропагандистські штампи, вигадані впродовж останніх 10-15 років, у світі не перестануть - як би Путін не кричав, що "не дозволить" цього робити. Бо "дозволяти" чи "не дозволяти" він може придворним холуям, кисельовим і лавровим, а не польським, британським чи українським вченим. Чи навіть просто людям зі здоровим глуздом, які розуміють, що перемога СРСР в Другій світовій стала для багатьох "звільнених" лиш заміною одного тоталітаризму на інший, а самі воїни Перемоги, не встиг відгриміти перший парад, як були загнані назад в той концтабір, звідки й пішли на війну.

Не кажучи вже про те, що спроба Росії привласнити перемогу, за яку кров'ю платили і США (які з Гітлером не домовлялись - і він на них не нападав), і Велика Британія (яка певний час билась з Німеччиною сам-на-сам, поки СРСР постачав Німеччині стратегічну сировину) і, врешті, всі інші республіки "непорушного Союзу" - така спроба Путіна виглядає як жалюгідна крадіжка з отого самого пантеону перемоги, про долю якого російський президент начебто так дбає.

В сьогоднішній Росії релігія перетворилася на пропаганду, а історія стала релігією. І головний жрець "Священної війни" Володимир Путін гнівається на "невірних", які не згодні з його трактуванням трагічної і дуже неоднозначної історичної події, винесеної на роль центральної ікони релігії "Путінізму".

Проте затягнути у свій світ хворобливих фантазій не вдається вже майже нікого з впливових світових лідерів. За винятком хіба китайців, які скромно посміхатимуться в кутку, і підраховуватимуть, які дивіденди їм принесе участь у путінськоу цирку. І чи зможе розплатитись за їх рахунком маленький російський божок.