Як поєднати "особливий статус" зі здоровим глуздом

Про "особливий статус" Донбасу, який потроху вимальовується в українському легальному полі, сказали, здається, майже все, що можна було сказати. Починаючи від того, що спроба його введення це "прогинання перед Заходом" і капітуляція у захисті національних інтересів, і закінчуючи заявами сепаратистів про те, що всі ініціативи по зміні української Конституції - це спроби обманути "молоді республіки", і реально зупинити конфлікт може тільки прописання всіх їхніх вимог прямісінько в Конституції - і ніяк не менше.

Ті, хто читав Мінські домовленості, погодились, що запропоновані зміни до Конституції загалом відповідають їх букві і духу. В тому числі неприємному і явно продавленому росіянами 11-му пункту "про особливий статус", який слід реалізувати до певної дати (кінця 2015 року), а не після виконання всіх попередніх пунктів домовленостей. В будь-якому разі, всі тепер чекають на висновок Конституційного суду (скоріше за все, позитивний), схвалення на наявній сесії ВР (оскільки треба лиш 226 голосів - то їх знайдуть) і прийняття на наступній (для чого потрібно буде вже 300 голосів - і тут виникають сумніви). Маємо те, що маємо.

Цікаво інше. Насправді механізм конституційного посилання на відповідний закон дає українській владі чималі можливості для "ручного управління" правовим статусом контрольованих на даний момент сепаратистами територій.

Оскільки закон, на відміну від Конституції, можна (і потрібно) за допомогою простої більшості в сесійному залі редагувати у відповідності до національних інтересів держави. Більше того - робити це, формально зберігаючи виконання мінських домовленостей - всіх отих "прав на мовне самовизначення" і "підтримок соціально-економічного розвитку".

Натомість, наприклад, одіозне "звільнення від покарання, переслідування і дискримінації осіб, пов'язаних з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей" може (і повинне) бути доповнене пасажами про те, що подібне звільнення можливе тоді - і тільки тоді - коли буде завершене розслідування дій майбутніх "амністантів" на предмет вчинення ними військових та кримінальних злочинів. І розслідування це повинні проводити силами українських - а немісцевих - правоохоронців. Нехай навіть під наглядом міжнародних спостерігачів, тепер це модно.

А "транскордонна співпраця" "окремих районів" з Росією можлива тільки після відновлення російською стороною збитків, вчинених в ході боєзіткнень "невстановленими громадянами" Російської Федерації. Більше того, право визначати розмір збитків, завданих "невстановленими громадянами", можна покласти навіть на місцеві адміністрації - в нас же децентралізація, якщо хтось забув. Які, якщо називати речі своїми іменами, отримають можливість самостійно встановлювати розмір власних "відкупних" від московських кураторів. Абсолютно легально, у відповідності до чинного законодавства. Щось підказує, що останні явно будуть неприємно здивовані розмірами.

А "створення загонів народної міліції" можливе, приміром, тільки за умови навчання "народних міліціонерів" на базах Нацгвардії за межами Донбасу. Впродовж року, приміром - бо не можна ж довіряти вогнепальну зброю "простим шахтарям і трактористам". І до навчання можна буде приступати тільки після вже згадуваної перевірки на непричетність кандидатів на роль правоохоронців до військових та кримінальних злочинів.

В результаті російським авторам "11-го пункту" доведеться або стверджувати, приміром, що перевірка майбутніх правоохоронців на вчинення військових злочинів - це "проізвол хунти" (і виглядати навіть гірше, ніж з істерикою стосовно трибуналу по малазійському Боїнгу), або по-тихому "зливати тему".

А якщо серйозно, то всім задіяним в переговори зрозуміло, що "особливий статус" - це лиш спосіб для сторони, яка розв'язала конфлікт, нав'язати нереалістичні юридичні зобов'язання стороні, яка від нього потерпіла. І що під російськими наперстками, на одному з яких написано "виконання Мінських угод", а на іншому - "невиконання Мінських угод" - абсолютно однакова порожнеча.

Але дотриматись підписаних угод Україні доведеться. А боротись з юридичною казуїстикою, схоже, достатньо зручно, прив'язуючи її до загальноприйнятих доктрин природного права. Адже, приміром, правоохоронець не повинен бути бандитом - ні в Україні, ні в Росії, ні навіть в ДНР, правда, Володимир Володимирович?