Чи врятує Меркель Україну від наступу Путіна 10 травня

Візит канцлера ФРН Ангела Меркель до Москви 10 травня, остаточно підтверджений офіційним представником уряду ФРН Штеффеном Зайбертом, вже встиг заробити чимало не надто схвальних оцінок - особливо на рівні блогерів і рядових користувачів українських соцмереж.

Інсинуації варіюють від примітивних - хочуть домовитись і "злити" санкції, і до психоаналітичних - німці ніяк не можуть позбутись почуття провини за Другу світову, і намагаються демонструвати своє розкаяння навіть в тих випадках, коли це абсолютно недоречно. На користь другої версії говорить і анонсована програма візиту - з покладанням вінка до Могили Невідомого Солдата, та іншими тілорухами, викликаними "необхідністю і потребою віддати данину стражданням російського народу у Другій світовій війні", як це сформулював той самий Зайберт.

Не акцентуючись на різниці між шалом російського "спасибодедузапобедства" і стриманою гідністю німецької версії візиту, можна сказати, що Ангела Меркель і справді хоче зайвий раз продемонструвати, що Німеччина добре засвоїла уроки Другої світової. На відміну від деяких країн переможиць.

Проте не виключеною - а, можливо, і найбільш ймовірною причиною видається третя, цілком відмінна версія візиту Меркель. Яка полягає в тому, що поїздка, крім символічного, має суто діловий характер.

За вигуками наших політиків "Лови вовка!" - в сенсі, попередженнями про швидке і неминуче загострення збройного протистояння на Донбасі, ми якось і призабули, що Путін і справді є осколком радянської номенклатури. Для якого події, підігнані під дати, важать більше, ніж наслідки тих події. І вирішивши змавпувати в Донецьку сталінський парад 7 листопада 1941-го, Путін, цілком ймовірно, теж кине на передову "парадний конвой" з бронетехніки, важких вогнеметних систем і решти радянського залізяччя, переправленого за останні дні "в обмін" на кількох ветеранів з Донецька.

Себто після свят ми можемо отримати якщо і не повномасштабну агресію (про неможливість якої так наочно і переконливо розповів нам сьогодні вранці замміністра оборони Росії Анатолій Антонов), то принаймні, активізацію бойових дій - включно з наступальними операціями російсько-сепаратистських військ.

В такий спосіб, ймовірно, Путін збирається влаштувати радикальне - і, можливо, останнє тестування як для збройних сил України, так і для західної дипломатії.

Природно, що Берлін не в захопленні від можливості подібного розвитку подій. І візит фрау канцлерін - з довгою "робочою вечерею у вузькому колі" - це остання, відчайдушна спроба пояснити розімлілому на параді чужої Перемоги "Вольдемару", що він не має рації. Зокрема, що його наступ таки переконає західних лідерів у слабкості сьогоднішнього режиму санцій. Але призведе не до їх відміни, а до посилення. І що не давати приводу для посилення санкцій - набагато простіше, ніж потім намагатися їх відмінити. І що рішучість Європи не озброювати Україну велика - але не безмежна. Ну, і так далі, за звичною вже схемою.

Навряд чи Меркель сильно сподівається на успіх своєї місії. Вона вже не в тому віці, щоб мати аж такі наївні ілюзії. Але зробити останню спробу дипломатичного врегулювання подій, які можуть перерости в криваву бійню, схоже, вважає своїм обов'язком. А німці, як відомо, є людьми, звиклими виконувати свій обов'язок до кінця. 

І останнє. Щоб не робила Меркель в Москві 10 травня, Україна повинна робити свою справу і не зважаючи на поради Заходу більше не повторювати помилок з Мінськом-2 та здачею Дебальцевого, адже, не виключено, що Захід знову захоче купити перемир'я на Донбасі ціною "якоїсь там" Авдіївки чи Щастя.