"Самопоміч" і День Африки. Гопко вирішила позалицятися до африканців (ФОТОЖАБИ)

Якби вона просто заплела африканські косички та вбралася у "леопарда" - було б ще півбіди, але самопомічниця вирішила відродити стару радянську традицію парламентських "днів Африки", не надто переймаючись що СРСР немає уже 23 роки, і за цей час багато чого змінилося в світі.

Для тих хто, на відміну від пані Гопко, не надто переймається Африканським континентом, нагадаємо, що 25 травня усе прогресивне людство відзначає День Африки - таке собі свято боротьби з колоніалізмом. Засновано воно було 1963 року з нагоди утворення Організації Африканської Єдності, яка мала консолідувати сили пригноблених африканців у боротьбі з колоніалізмом. Коли ж з колоніалізмом було майже остаточно покінчено, ОАЄ трансформувалася в Африканський союз - такий собі тропічний аналог Євросоюзу.

Попри те, що колоніалізм майже остаточно пішов у небуття, свято залишилося. Тим більше, що проблем на Африканському континенті після відступу білих колонізаторів аж ніяк не поменшало і виявляти солідарність з Африкою все ще актуально.

Як відомо, Радянський союз Африкою займався серйозно і наполегливо. Замучені колонізаторами молоді африканські країни, ще не були зіпсовані капіталізмом, а тому дуже прихильно сприймали марксистсько-ленінські ідеї і легко погоджувалися будувати соціалізм прямо на первісно-общинному фундаменті, оминаючи усі стадії тієї ж марксистської теорії.

Звісно, за цивілізаційний вибір африканцям треба було платити. А скляними намистами та перочинними ножиками, як це робили буржуазні колонізатори, уже було не відбутися. Кмітливі африканці вивчили деякі уроки історії. Але в СРСР на допомогу країнам що розвиваються правильним ленінським курсом грошей не шкодували. От і влаштовували Дні Африки з усією належною щедрістю. Суть свята полягала в тому, що посли африканських держав збиралися всі разом і після беззмістовних промов про зміцнення добросусідських стосунків починалася роздача різних подарунків більшої чи меншої вартості. Навзаєм африканці мали не дружити з американськими буржуями та вперто будувати соціалізм, соціалістичність якого, проте, була вельми сумнівною.

Аналогічною справою вирішила зайнятися і пані Гопко в найближчий червоний день африканського календаря на засіданні ввіреного їй комітету, правда без подарунків.

Зацікавленість парламентарки чорним континентом цілком зрозуміла. Африка - це півтора мільярди населення і величезний потенційний ринок. До того ж африканські країни демонструють шалений за європейськими уявленнями темпи економічного зростання - деякі аж до 20% на рік. Але, пані Гопко, здається, не замислювалася, що практичної користі від її залицянь з африканськими послами все одно не буде, і всі її прожекти будуть лише дурно витраченим часом та грошима, на що депутату намагаються натякнути більш досвідчені товариші. Справа в тому, що високі темпи зростання окремих країн пояснюються перш за все вкрай низьким рівнем життя і повною відсутністю чогось схожого на економіку ще десятиліття тому. Тому і зараз і в найближчі роки місцевий ринок залишатиметься дуже маломістким, і Україні запропонувати товаришам з прабатьківщини людства за великим рахунком нічого, адже перше, що потрібно африканцям - це інвестиції та технології, яких Україна потребує не менше. До того ж в Африці уже давно і плідно працюють такі "монстри" світової економіки як Китай, ЄС та США, і відродженням радянських африкофільних традицій їх не переб'єш.

Звісно, працювати з африканськими країнами треба, але воочевидь не так як це пропонує Гопко. Її "День Африки" виглядатиме, щонайменше смішно і в підсумку не матиме жодної практичної користі.