Генетичний код України: еволюція вічно недорозвиненої личинки

Ще більш відома вона природничникам, як просто енциклопедичний приклад неотенії - затримки онтогенезу у деяких видів організмів із появою здатності до розмноження на стаідї, що передує дорослому станові. Фактично, аксолотль - це личинка земноводного амблістоми, яка ніколи не розвивається в поноцінну особистість: живе й розмножується у личинковій формі, і прекрасно себе почуває.

Мені іноді здається, що для ілюстрації новітньої історії України кращого символу годі й шукати.

Подібно аксолотлю, який переживає метаморфози від ікринки до личинки, в українському суспільстві шириться невдоволення, гнів, спротив, які потім вибухають революцією. Однак личинка вже ніколи не перетвориться на амфібію, а Україна ніяк не досягне тих цілей, на вівтар яких було покладено стільки жертв. Здавалося б оте омріяне демократичне суспільство вже знаходиться на відстані протягнутої руки, але ж тут же вступають в дію якісь генетично закладені механізми, що гальмують подальший поступ країни, вертаючи її до попереднього стану. І якщо ми приймемо версію, що соціальна еволюція в принципі відтворює природну еволюцію, то така паралель з генетичним кодом буде не настільки вже недоречною.

Лише з'являється надія на черговий прорив в напрямку створення повноцінної самодостатньої держави, - як одразу ж оживають інтриги, адмінресурс, телефонне право, корупція, яка якимось чином зростає тим більше, чим більше з нею борються. З'являються "нечемні люди" під "Укртранснафтою", суди, які виносять вироки на користь Портнова та Януковича, вчорашні регіонали в списках "партій майдану" і міністр оборони Гелетей. Після чого історія обнуляється, щоб через деякий час повторитися знову. "Україна сьогодні відбулась", - казав Леонід Кравчук ще 1991-го року. Але й сьогодні, в 2015-му, ми не можемо це стверджувати однозначно. За ці роки змінилося кілька поколінь аксолотлів, але жоден із них такі не доріс до дорослої амблістоми.

Неотенія властива не тільки Україні, але й тій же Росії, яка сторіччями (за версією Євгена Маланюка - з часів церковної реформи Нікона) знаходиться в пошуках своєї ідентичності, і не знаходить її, творячи лише раз за разом чергового карикатурного правителя, типажі яких колись надихнули Салтикова-Щедріна взятися за написання "Історії певного міста". На низовму рівні це зводиться до популярного анекдота, як в Тольятті вирішили побудувати найсучасніший в світі автозавод, але, які б нововведення там не вводили, на виході все рівно отримуються "жигулі". Врешті решт комісія, яка досліджує цей феномен, приходить до висновку, що "місце тут прокляте". Хоча просто автори цього анекдоту не знали, що справа тут у неотенії.

Можна припустити, що амблістомі байдуже її статус вічно недорозвиненої істоти, але ж українцям, начебто ж так не має бути. Чи може? У частини населення країни виробився аксолотевий комплекс - вони можуть себе почувати комфортно виключно у "личиночній" стадії держави, і будь-який її прогрес сприймають дуже болюче. Я не знаю, чи існує ще десь якісь країни з таким великим відсотком громадян, що радіють будь-якій її невдачі? А вони ж по суті і є тим суспільним геном, який не дає можливість державі досягти в якісно вищу форму існування.

Єдине, що вселяє надію - результати дослідів з перетворенням амблістом, що неодноразово поводилися дослідниками, і які може провести буквально кожен акваріуміст. Оскільки вважається, що затримка метаморфозу у неотенічних амфібій пов'язана із низьким рівнем синтезу гормону щитовидної залози, перетворення личинки на дорослу особу препарат, що містить гормон тироксин. Достатньо місяця - і відбувається перетворення, здатність до якого здавалося б давно була втрачена в процесі еволюції. Що стосується наших північних сусідів, то вони теж за останній рік додали українцям певних гормонів. Чи завершиться хоч це втручання очікуваним метаморфозом - маємо побачити вже незабаром.