Чому українські олігархи бояться "варягів"

Цілі призначення Марії Гайдар були цілком очевидні. З одного боку, призначенням доньки авторитетного російського опозиціонера Саакашвілі хотів "потролити ватників" - як російських, так і одеських, вибивши з-під їхніх ніг грунт для розмов про "антиросійськість" нової влади.

З іншого боку, призначення дозволило йому отримати в штат людину, далеку від місцевих "розборок", без власних майнових чи політичних інтересів в Україні. І, відповідно, без можливості для небідних і винахідливих людей на ці інтереси впливати. Марія Гайдар - "варяжка" в чистому вигляді, бо принаймні перших кілька років їй нема на кого спиратися, крім як на свого шефа.

По суті, Саакашвілі досяг обох цих цілей. Але трапився облом - молода росіянка виявилась нездатною чітко й артикульовано відповісти на питання про те, з ким доводиться вести військові дії українцям на сході країни. Журналісти "1+1" вдало підловили її на розриві її власного шаблону. Хоча передбачити можливість подібних питань і зробити якусь "домашню заготовку" перед виходом до преси було, прямо скажемо, нескладно - більше того, конче потрібно.

Хто-зна, чому Гайдар так неадекватно повела себе перед "плюсовою" камерою. Чи то направду кудись поспішала (у що не дуже віриться), чи то отримала відмашку губернатора бути обережною з каналами, близькими до Коломойського - і від зайвої обережності впала в ступор. Але сталося те, що сталося. І пояснення ситуації в наступні дні багато питань знімуть (Гайдар вже чітко пояснила, що без Росії війни на Донбасі не було б), але піарний ефект від несподіваного кадрового ходу вже не відновлять.

Тому, можливо, для досягнення своїх цілей Саакашвілі і справді варто було вибрати серед російських опозиціонерів когось досвідченішого саме в публічній політиці і публічній дискусії, а не в молодіжних антипутінських акціях протесту.

Натомість всі численні претензії до Гайдар, Саакашвілі і Порошенка, який, по суті "допустив все це неподобство, набравши варягів", діляться на два типи.

Перший - це сумніви у лояльності "російських кадрів", другий - це сумніви у доречності "найму варягів", коли "свої спеціалісти сидять без роботи".

Стосовно першого - хотілось би нагадати, що демонструвати відверту нелояльність до путінського режиму громадянам Росії набагато небезпечніше, ніж демонструвати патріотизм "диванно-фейсбучній" сотні. Історія з Нємцовим яскраво це підтверджує. Власне, тихий розгром фонду "Соціальний запит" вже почався. В разі, якщо Марія Гайдар прийме українське громадянство - а вона буде вимушена його прийняти, щоб зайняти посаду - цькування "роспатріотами" явно вийде на новий рівень, з погрозами, зверненнями "стурбованих громадян" до правоохоронців і так далі. Скоріше за все, дороги назад в Марії Гайдар не буде, і вона це чудово розуміє. Тому сумніватися в її лояльності особливого сенсу нема.

Стосовно ж "варягів" слід пам'ятати, що "свої" керували Одещиною 24 роки. До чого докерувались - загалом, очевидно. Тому говорити про доречність запрошення іноземних фахівців варто хоча б за три місяці, а не за три дні після їхнього призначення.

Натомість ситуація, коли кожен крок заступника губернатора висвітлюється у ЗМІ чи не детальніше, ніж діяльність прем'єра, свідчить, що це комусь вельми потрібно. Потрібно комусь, у кого є достатньо медіа потужностей для подібного висвітлення. Що й не дивно - бо практика використання "варягів", насправді, є доволі небезпечною для олігархічного прошарку в Україні. В "адміністративній колоді" з'являються нові, нерідко - яскраві й ефективні менеджери, лояльні тому, хто їх закликав. Що дає немалу перевагу "політичній" владі над владою "економічною".

Наскільки практика запрошення іноземних фахівців виявиться корисною для якості державного управління в Україні - покаже час. А поки, можливо, "стурбованій громадськості", ймовірно, варто перенести свою увагу з Марії Гайдар на якийсь корисніший об'єкт. Приміром, на східний кордон, де останні тижні формуються нові бронетанкові "кулаки".