Жизнь

Легендарные части нашей Армии: 80-ая львовская отдельная аэромобильная бригада

Depo.ua продолжает цикл публикаций о современных легендах украинской армии

23 января 2016, 09:00

Легендарные части нашей Армии: 80-ая львовская отдельная аэромобильная бригада

Мабуть, 80-а окрема десантно-штурмова бригада, яка зараз базується у Львові, за свою історію чи не найчастіше серед українських підрозділів змінювала свою назву, місце розташування, і навіть розміри. Так, 80-й полк було створено 1954 році в Гайжунаї (Литва) у складі 7-ої повітряно-десантної дивізії. У складі дивізії у 1956 році полк брав участь в сумнозвісних угорських подіях. У жовтні - листопаді 1956 року об'єднання у складі радянських військ увійшло на територію Угорщини, зайнявши спершу Дебрецен, Ясберень та Сольнок, а потім штурмувала Будапешт і зайняла західну частину столиці Угорщини.  У 1958 році полк було нагороджено орденом Червоної Зірки. Вже в 1960 році полк було передислоковано в Баку та включено до складу іншої - 104-ої повітряно-десантної дивізії.

Лише у 1979 році після початку війни в Афганістані полк було розформовано, і на базі його кадрів створено 39-у окрему десантно-штурмову бригаду. Місце дислокації в решті решт опинилося у Львівській області у містечку Хирів Старосамбірського району.

У 1990 році при передачі до складу повітряно-десантних військ бригада була знову переформована. Цього разу на її базі було створено 224-й навчальний центр повітряно-десантних військ.

За три роки, у вересні 1993 року вже за незалежної України центр знову переформатували на 39-у окрему аеромобільну бригаду. Згодом вона була перейменована на 6-у окрему аеромобільну бригаду і переведена до Львова, там її скоротили до полку. І лише у листопаді 2013 року, буквально за півроку до початок повномасштабної війни з Росією на Донбасі 80-ка в решті-решт отримала нинішню назву - 80-а аеромобільна бригада. Бійці бригади брали участь у миротворчих операціях в Іраку, Сьєрра-Леоне та Косово.

Легендарні частини нашої Армії: 80-а львівська окрема аеромобільна бригада - фото 1

80-а бригада в АТО

Варто зазначити, що 80-а аеромобільна бригада почала брати участь у бойових діях на Донбасі мало не з першого дня. Зокрема, бійці цього підрозділу "тримали зубами" Луганський аеропорт з квітня по серпень 2014-го. Як розповідають волонтери з групи "Повернись живим", багато з них при цьому значилися на полігонах. Крім бойових заслуг відзначилися тим, що активно перешкоджали мародерству.

Після того як 12 квітня, російські диверсанти на чолі з Ігорем Гіркіним (Стрєлковим) захопили будівлю міського відділу міліції в місті Слов’янськ, командування відразу прийняло рішення відправити деякі підрозділи 80 ОАЕМБр туди. І вже 13 квітня розвідувальний взвод та 1 рота здійснили марш від Луганська до захопленого терористами міста. Там їх зустріли два автомобілі місцевої міліції, які завели їх на майданчик біля лісу, де вони разом з підрозділом СБУ "Альфа" потрапили в засідку, прийнявши перший бій.

Після цього підрозділ 80 ОАЕМБр разом з підрозділом 25 Окремої повітряно-десантної бригади виконували бойове завдання в районі населеного пункту Крива Лука, щоб не допустити проникнення та вихід сил терористів з заблокованого Слов’янська в район Піскуновки, Ямполя, в сторону Лисичанська. Після цього вони, звільнивши низку населених пунктів поблизу Слов’янська зайшли до міста, яке було звільнено дуже швидко.

Тим часом кільце навколо ЛАПу поступово звужувалося. Доставити продукти харчування, воду, боєприпаси наземним шляхом вже не було можливим ніяк, окрім як повітряним шляхом. ІЛи-76 привозили десантникам провіант, поповнення:   розвідвзвод, а також неповну мінометну батарею 1 Окремої танкової бригади (1 ОТБр), яка налічувала три міномети. Почали облаштовувати оборону аеропорту. 5 БТРів охороняло зовнішній периметр і 6 БТРів було всередині аеропорту. 14 червня сталася страшна трагедія, коли літак був збитий з ПЗРК "Ігла", загинуло 49 військових.

Легендарні частини нашої Армії: 80-а львівська окрема аеромобільна бригада - фото 2

Липень пройходив дуже тяжко - оборона аеропорту супроводжувалася постійними обстрілами. Втім, серед бойових звитяг бригади можна згадати кілька вдалих операцій біля Луганського аеропорту. Так, вночі 1 серпня 2014 року львівські десантники, що обороняли Луганський аеропорт, завдяки розвідданим знищили велику колону бойовиків, що рухалась від Суходольська до Луганська. Військові влаштували засідку, і в результаті вдало проведеної операції знищили 7 танків російських терористів, 5 БТРів, 3 установки "Град" і близько 7 машин з боєзапасом. Особові втрати бойовиків склали близько 120—150 осіб.

Останній бій за ЛАП

Першого вересня росіяни попри оголошене перемир’я пішли масованою атакою, використовуючи свої новітні танки Т-90. Будівлі, в яких укривалися десантники, росіяни знищували з самохідних артилерійських установок 2С 7 "Піон" та самохідних мінометів 2С 4 "Тюльпан". Але під час контр-наступу було взято багато полонених: кадрових офіцерів, прапорщиків, солдатів російської регулярної армії. Як виявилося пізніше це були військовослужбовці Псковської десантної та Дагестанської мотострілецької бригад.

Втім, атаки продовжувалися. На території ЛАПу панував хаос, деякі бійці потрапляли в полон, бо не знали, що відбувається в іншому кінці аеропорту. Так, було захоплено бомбосховище і багато бійців відходили туди, не знаючи, що там вже ворог. Був критичний момент, коли українські десантники, не маючи іншого виходу викликали артилерію на себе. Втім, "боги війни" спрацювали дуже чітко. Після цього противника добили авіацією. Втім, після цієї атаки захищати десантникам було нічого. Вся інфраструктура ЛАПу була зруйнована і знищена. В зв’язку з цим командиром було ухвалено рішення на відхід. В результаті, бійці групами по 5-8 чоловік з боями проривались до своїх. З техніки було виведено лише 3 БТР та кілька УРАЛів.

Протягом двох днів після відходу українських десантників по аеропорту працювала російська артилерія. Дані радіоперехопленнь свідчили, що росіяни розповідали про великі втрати і вимагали посилити артилерійський вогонь для знищення позицій українських десантників. Сам аеропорт вже стояв покинутим. Будівлі вже були повністю знищені перед відходом.

Подальші дії

В жовтні 2014 року стався скандал навколо бригади про розгорівся через те, що персональні дані її бійців - виклали на одному з російських інтернет-ресурсів. У мережі виявилася не тільки особиста інформація, але й дані про нинішню дислокації військових. Деякі підрозділи 80-ки брали участь у боях за Дебальцеве. Зараз бригада розкинута у низці секторів, деякі підрозділи знаходиться поряд з Кримом.

Всього за час війни на Донбасі у 80-ій окремій аеромобільній бригаді загинули 82 бійця…

Легендарні частини нашої Армії: 80-а львівська окрема аеромобільна бригада - фото 3

Говорить комбриг Андрій Ковальчук:

Про бій у ЛАП:

"Перше, що взяли в оточення терористи, коли зайшли в аеропорт, – головний корпус, 12 моїх бійців потрапили в полон. Хлопцям просто нікуди було діватися: прямо в підвал, де вони були, кидали гранати. Ще 5 поранених хлопців були з другого боку будівлі. Вони відійшли до бункеру, який ми називали "Ромашкою". Один з них був важко поранений. Його залишили в оглядовій ямі для автомобілів. Так-от, хлопців теж оточили, чотирьох взяли в полон. Коли в старшого лейтенанта запитали, чи є хтось ще, він сказав, що ні, отже той залишився в оглядовій ямі. Той хлопчина, живий, зараз на реабілітації в шпиталі у Львові.

А цих чотирьох вели до машини. Проходять повз пожежне депо, де в мене сиділи бійці. Я кажу одному хлопцю: "Заляж, нехай вони пройдуть. Лише коли лізтимуть в будівлю – відкривай вогонь". Він послухався. Цих чотирьох поранених ведуть, а той з пожежки це бачить. Він думав, що вони росіяни. Але взнає серед тих, що ведуть, свого. Вбиває росіянина, а чечен тікає. Наших забирають в пожежне депо. Але чечен зорієнтувався і вивів танк на пряму наводку по тій будівлі. У цей час я знову викликаю вогонь артилерії. Валить артилерія – танк тікає. І всі ці четверо поранених залишаються живі, плюс один в оглядовій ямі.

Пам’ятаєте, я розповідав, як викликав вогонь на себе? Так-от, коли моїх 12 хлопців захопили, сепаратисти стали на наші частоти. Вони в ефірі почули, що я викликаю по них вогонь, свою артилерію й авіацію. У росіян почалась паніка, вони кричали: "Пацаны, уходим, сейчас будет авиация и артиллерия по нас работать!" Починають вантажити в "КамАЗ" моїх хлопців, а ті скористалися панікою і пішли в рукопашний бій. Один хлопчина руками забив росіянина. Забрав у нього автомат і випустив ріжок йому в серце".

Про російську армію:

"Твердження, буцімто російська армія воює краще за нашу, — маячня. Там у них часто виникає паніка і багато армійського безглуздя. Як командир бригади з досвідом скажу, що не така вона сильна, як про неї говорять. Росіянам далеко до українського війська, ми воюємо краще. Ось, наприклад, я бачив, як разом із бойовою технікою в їхній колоні в секторі обстрілу йшов бензовоз. Це відверта недбалість, росіянам пощастило, що ми не встигли його дістати".

Говорить демобілізований боєць 80-ї бригади з позивним "Лис":

Я був медиком, але доводилося і виконувати обов’язки майже командира роти, коли наш командир роти перед зачисткою зеленки забоявся трошки, сказав, що нічого не розуміє: "Ребята давайте вы сами, а то я наделаю!"

Про воєнні будні:
Коли перший раз взяли Станицю Луганську, ми 8 чоловік майже добу – 22 години - утримували центр міста без підкріплення, без артилерії. Обстріли були хвиля за хвилею, ми не встигали відстрілюватися, не вистачало рук, не вистачало зброї. Нас обстрілювали з автоматів, кулеметів. Великокаліберної зброї в центрі не було. Найбільший калібр був 62-ий. Ми трималися. В мене ні один боєць не загинув. Але довелося побігати. Коли прийшла 24-та бригада нам в підкріплення, ми зрозуміли, що вже нічого не можемо, ми були як полотняні ляльки.

На 32-му блокпості (біля с. Смілого на Луганщині, - ред.) "сєпари" нами підло поступили. Ми домовилися з кізяками (так бійці 80-ки називали "казаків" – ред.) піти позбирати своїх хлопців, які лишилися в полі. Ми домовилися, що без важкої зброї, тільки зі стрілецькою заїдемо машиною і заберемо тіла. Ми тільки заїхали туди і нас на тиждень там закрили. У мене було шість чоловік, а загалом десь близько двадцяти. Ми тиждень чекали поки прийде 128-ма бригада, яка на той момент була під Дебальцевим, уявляєте відстань (близько 90 км, - ред.). Вони нам "прорубали" коридор і аж тоді ми вийшли. У нас нічого не було. В газоні знайшли 2 ящики гранат, які забули вивантажити. І ми вночі, виходили, повзли до "сепарських" блокпостів закидали їх гранатами і верталися назад. А вони кричали що ми їх з обстрілюємо. Такі безшумні міномети. (Сміється).

Як боролися зі страхом:
Особисто мені допомагала молитва і найкращий друг Славік, який загнув. Якщо були потужні обстріли ми залягали бралися за руки і молилися. Це єдине, що рятувало.

Про загибель друга:
Славік був водієм моєї машини. Ми їхали розвідати звідки нас обстрілюють Градами. Командиром був Кураш, Ковальчук поїхав на ротацію. Ми поїхали з ним шукати звідки стріляють. Машину лишили в зеленці, замаскували її, самі вилізли не терикон, зробили там "секретик" і сидимо. Побачили що з шахти виїжджає дві машини БМ-21 "Град" випускають по 40 зарядів кожна і назад заїжджають. Через 15 хвилин знову виїжджають, але не зрозуміло чи ті самі, чи інші. Рація у нас армійська стаціонарна 11-кілограмова в машині. Славік сказав, що піде передасть інформацію про "Гради". Передає по рації, що в такій то шахті виявили РСЗВ, і зі штабу сектора "А" отримує команду: "Спустіться і порахуйте скільки техніки і особового складу ви виявили". Наш командир бригади каже: "Як я це маю зробити?" Уявіть. Нас троє, ми спускаємося з терикона, підходимо і кажемо: "Стройтесь, мы вас посчитаем". Він дзвонить своїм артилеристам, якими командував, передає координати на знищення. Наші гаубиці накривають цю шахту, вибухає боєкомплект, горить все, ракети вибухають. Славік повідомляє в сектор "А", що знищили. Каманда з сектора "А": "Спустіться і порахуйте скільки одиниць техніки і особового складу ви знищили". Поверталися ми через Половинкине, Старобільськ на Кримське і потрапили у засідку під кулемет. А у нас в машині був 300-тий айдарівець, нас попросили завезти його в Половинкине. Славік каже: "Знімайте бронежилети і накривайте 300-го". Накрили ми пораненого, а Славік нас заспокоює: "Хлопці не бійтеся, я вас вивезу". Ми попетляли, поїхали зеленками, вийшли з-під обстрілу. Зупинилися вийти до вітру, я і командир вийшли від машини, відійшли метрів на 10, тільки стали на коліна, а там все це на колінах робиться, пряме попадання снаряду в машину. Ми зібрали останки друга в пакет і пішли пішки.

Про гумор:
Гумор там специфічний, але без гумору там ніяк. Він рятує психічного зриву від того, що кожного дня бачиш смерті своїх побратимів.

Про курйози:

В мене був такий боєць псевдо "Шаман". 32-ий блокпост, ніч, він знімає бронежилет, автомат на перевіс, бере в руки білий прапор і йде на казацький блокпост. Він цілий день виварював патрони, а вночі пішов міняти. І виміняв на продукти і вернувся живий. Уявляєте. Тут страшно голову підняти, в туалет на колінах ходиш, а він пішов в повний ріст і обміняв на їжу варені патрони. У варених патронах порох відсиріває і вони не стріляють. Що за таке розстріляють не боялися, нам уже було все одно, ми думали ща нам там і гайки…

Є у мене напарник Руслан. З ним постійно трапляються різні історії. Їдемо ми екіпажем під час загального рейду десантників. Його БТР підбили. Досі пам’ятаю - БТР-80 номер машини 125. Підбили нас. Колона поїхала, нас лишилося двоє, ніхто звісно нас чекати не буде. І ми не знаємо куди йти. Руслан каже: "Ну пішли хоч кудась". Єдемо по дорозі. То зараз смішно, а тоді ноги трясуться, не знаємо де ми є, якесь поле, якась кукурудза, соняшники. Під ранок вийшли на дорогу. Дивимося їде "Айдар". Вони нам сказали де 80-ка і підкинули до місця. Отак ми заблудилися на "сепарській" території. Ми вночі пройшли 32 кілометри.

Ми їхали на зачистку зеленки довкола Луганської ТЕС. У нас був майор, мобілізований офіцер на пенсії, за професією мануальний терапевт. Він у 80-му полку служив ще коли він базувався у Хирові на Львівщині (у 80-х роках, - ред..) Крутий десантник, у нього мільйон стрибків, тактику знає як бог, а як тільки починалося щось серйозне - в машину залізе і сидить. Ми якось їхали з переможного в Станицю Луганську. Машини їдуть колоною, і якщо машини зупиняються, ми вибігаємо і стаємо довкола авто кожен на закріплене за ним місце. Моє відділення вибігло, зайняло позиції, а майор сидить в машині. Машина загружена речами всього відділення. Він в них закопався і сидить. Я йому кажу: "Товаришу майор, ви ж воїн! Чого ж ви не вилазите?". У мене машина санітарка "уазік" Буханка. Він мені каже: "Як будуть стріляти, я тут пересиджу". Кажу: "якщо будуть стріляти, якщо буде мінометний обстріл, , якщо попаде в машину ви загинете перший, бо не зможете втекти. У мене є шанс, що вибуховою хвилею відкине". Після цих слів майор ногами вибиває двері машини, вистрибує і питає що йому робити і куди стати.
Поїхали ми на зачистки. Дали нам наш сектор і тут передає командир бригади, що в наш бік рухається невідома збройна група і що розвідники не встигли порахувати їх кількість. Ми зайняли свої позиції, позаду нас зеленка з окопами, там колись стояв "Айдар", а за зеленкою нас прикриває перша штурмова рота нашої 80-ки. Наш майор каже: "Я пойду в зеленку, буду вас оттуда прикрывать". Заліз в окоп по саму каску і спостерігає.

На минулий новий рік ми були у Штормовому в Новоайдарівському районі, тримали Бахмутську трасу. Було нам скучно. Десь о 8 год. вечора приходить комбат і пропонує привітати "сепарів" з новим роком. Ми зраділи і вирішили опівночі поїхати "вітати". А до нас якраз на контракт перевівся з ДУКа кіборг з донецького аеропорту. До нього так і прилипло "кіборг". За день до нового року я їздив за покупками, і "кіборг" попросив мене привезти йому газет. Я купив. Той бере газети, вистригає з заголовків букви і на каску суперклеєм наклеює слово "Соловейко". Ну от в новий рік посідали ми на БТР. Соловейко між мною і Русланом. Їдемо, а холодно сидіти зверху на БТРі. Мороз, вітер, БТР їде за швидкістю 60-70 км/год. Ми витягли спальники і, як бабці в хустки, в них позамотувалися сидимо. А "Соловейко" вирішив показати, що він крутіший за нас, бере "піджопник" свій, кладе його на вихлопну трубу і сідає. В БТРі вихлопна труба нагрівається аж до червоного. Через дві хвилини почало пахнути смаленим. Ми кажемо: "Соловейку", ти зараз згориш". Він перебрався до нас і вирішив замотатися в спальник. Але він спочатку замотався в спальник, а потім поверх нього надів автомат. Їдемо. Тут команда : Готовність номер один. Ми передьоргуємо автомати, а "Соловейко" ще й з запобіжника знімає. Я йому кажу: "Не було команди. Не знімай". Він відмахнувся. І тут ми знімаємо спальники, і у нього ремінь автомата чіпляється за курок і на кочці "бах!" – автомат вистрілив. Приклад вдарив Руслана і збив йому з голови каску. Руслан каже: "Я тебе приб'ю. Я їду в бій і без каски". Заради однієї каски ціла колона зупинятися не буде. А куля зрикошетила від нашого БТРа і попадає у БТР, який їде ззаду. Там за гулом моторів вистрілу не чули, зато почули черкання кулі по броні і почалася паніка: "Снайпери!" Ми на свому БТРі починаємо реготати, ми ж знаємо, що це не снайпери. Приїжджаємо на місце, розгружуємося і йдемо "вітати" "сепарів". Привітали. Повернулися на базу і там виявилося, що під час отого "бах!" на БТРі "Соловейко" собі прострелив ногу.

Про відпочинок:
Коли підрозділ задіяно, все добре, всі при працюють і все кльово. Коли нема завдань, багато бійців починають пити.
Коли не було обстрілів ми бігали грали у футбол. Ми тримали висоточку і біля неї було озеро, до якого треба було з гори бігти кілометри два. І ми бігали туди купатися. І все одно було чи вересень, чи грудень. А потім бігом догори, бо ми з собою зброю не брали і боялися, бо в будь-який момент могло щось прилетіти. Ми там знайшли невелике джерело, розчистили його, обклали цямринням і у нас з'явилася своя питна вода. І вже не треба було замовляти волонтерам.

Про волонтерів:
Найдивніше було коли волонтери привозили потрібні речі, про які ти не просив і про які навіть не знав. Так нам привезли планку Пікатінні, штурмову рукоятку. Неймовірно. Це настільки мені спростило завдання. Я такого не замовляв і до АТО не знав, що таке існує.

Довідка: Штурмова рукоятка - рукоятка для штурмової гвинтівки. Підвищує точність, зменшує віддачу.
Рейка Пікатінні (англ. Picatinny rail) - система рейкового інтерфейсу, кронштейн, використовуваний на різних видах стрілецького озброєння для забезпечення уніфікації кріплень прицілів (оптичних, коліматорних) і інших допоміжних приладів, у тому числі тактичних ліхтарів, лазерних цілевказівників, сошок та ін.

Про шоколад і валюту:
Якось мені захотілося солоденького, просто капець. Попросив волонтерів привезти мені шоколадку. Одну. Будь-яку. Мені привезли п’ять ящиків шоколаду. І ці ящики мені дуже допомогли. В зоні АТО шоколад – велика валюта. Крім того його можна їсти на марші не зупиняючись.

Про ноу-хау 80-ки:
Ми вигадали одну штуку, яку потім підхопили всі інші. У нас назбиралося багато порожніх тюбиків від зубної пасти. Ми їх помили, продезінфікували. І ще у нас було багато сала. Стільки, що його вже ніхто не хотів їсти. Ми його перекрутили з червоним перцем і часником через м’ясорубку і запхали у тюбики. І теж вийшла ситна страва, яку можна їсти на ходу прямо з тюбика. Ще й тривалого зберігання.

 

Другие новости о событиях в Украине и мире читайте на Depo.Жизнь

Loading...
Loading...