Хвилина немовчання. Хто перетворює трагедію в Дніпрі на інфантильну істерику
Замість того, аби просто вшанувати пам'ять двох патрульних поліцейських, які загинули 25 вересня у Дніпрі від рук екс-"торнадівця", хоча б хвилиною мовчання (і в прямому, і особливо в переносному розумінні цього словосполучення) та дозволити слідству спокійно встановити до найменших дрібниць обставини цього злочину, навколо трагедії одразу були влаштовані несамовиті танці. Ладно, якби це стосувалося лише емоційних реакцій постійних мешканців соцмереж, котрих у пошуках "зради" скрізь та усюди частенько накриває, м'яко кажучи, потужним когнітивним дисонансом. Але ж йдеться про політиків, причому з усіх боків, які, користуючись моментом, не захотіли ні на мить утриматися від тотального піару на смертях молодих копів.
Наприклад, той же нардеп-мажоритарник з Дніпра, член політради партії "Укроп" Віталій Купрій ще до затримання екс-"торнадівця" Олександра Пугачова вже безапеляційно визначив у своєму Facebook головного винуватого в тому, що відбулося: "Кров вбитих в Дніпрі поліцейських є на руках голови Нацполіції Хатії Деканоідзе". А його колега по Верховній Раді з "Народного фронту" та найближчий соратник Арсена Авакова Антон Геращенко одразу після затримання Пугачова за підозрою у вбивстві поліцейських вже присудив йому вердикт - пожиттєве ув'язнення. І це без будь-якого суду та слідства.
Між іншим, в цьому його палко підтримав швидкий на прості демагогічні рішення Олег Ляшко. Але не був би лідер Радикальної партії загальновідомим штатним критиком голови МВС, якби не додав, що "краще було ліквідувати вбивцю під час затримання". Тобто, на думку Ляшка, в даному випадку правоохоронці проявили слабкість. Утім, в разі затримання Пугачова саме за ляшківським сценарієм із повною ліквідацією підозрюваного, "радикали" влаштували б мегаобструкцію (тут і до гадалки не треба ходити). Як всім без винятку співробітникам правоохоронних органів, так і усій владі в цілому.
Уявимо собі на хвилиночку, чи реагував би в подібній ситуації та у вищезазначеному українському ключі, припустимо, німецький політикум. Наприклад, у трагічній історії двохмісячної давнини, коли громадянин ФРН Алі Давид Сонболі вбив дев'ятьох, та поранив 27 людей у мюнхенському торговому центрі "Олімпія". Чи хтось із депутатів Бундестагу заявляв тоді, що вся ця кров - на руках керівника Федеральної поліції Німеччини? Звісно, ні. Чи хтось із соратників тамтешнього голови МВС по фракції ХДС/ХСС вимагав довічного ув'язнення для "мюнхенського стрілка" вже по гарячих слідах, без з'ясування слідством всіх обставин і до того моменту, як він сам наклав на себе руки? Та Боже збав, це взагалі важко собі уявити. Як і те, що якийсь лідер парламентської партії, міг собі дозволити привселюдно закликати поліцейських вчинити зумисне вбивство злочинця, навіть такого хворого на всю голову, як 18-річний Сонболі, котрий, як потім, з'ясувалося, роками страждав від своїх однолітків на вулиці, причому підлітків- арабів та турецьких тінейджерів.
До речі, як тільки стало відомо про те, що цей вбивця іранського походження не є радикальним ісламістом, а, навпаки, гарячим прихильником "щирого арійця" Гітлера та праворадикального терориста Брейвіка, одразу набрали в рот води навіть всілякі прихильники ІДІЛ у соцмережах. Наші ж провідні, а не анонімні, "фейсбукери" ще й проводять додаткову конспірологію по лінії влада - добробати, чим заганяють в іще більшу інфантильність та істерику активну частину українського суспільства. Яким ніхто - ні з блогерів, ні, тим більше, з політиків - не наважився просто пояснити банальну істину. А саме: професія поліцейського апріорі пов'язана із ризиком для життя під час виконання своїх службових обов'язків.
Зрештою, є ще один важливий нюанс. Український політикум, суспільство та й самі поліцейські потрапили в капкан штучно нав'язаних уявлень про головний принцип роботи нової поліції. За цими стереотипами копи - це такі собі люб'язні продавці на касі МакДональдсу, що з постійною усмішкою на обличчі роблять оточуючим виключно приємне. Тобто переводять бабусь через дорогу, дозволяють робити із собою селфі, відволікаючись від своєї служби по дотриманню правопорядку на вулицях, та здатні без застосування будь-якого насильства і, тим більше, зброї "розрулити" будь-який конфлікт, навіть якщо перед патрульними - відвертий злочинець-маніяк. А варто вже, нарешті, усвідомити, в чому саме полягає робота поліцейських в усьому світові. Починаючи від уславлених в маскультурі епічних техаських рейнджерів, які, не замислюючись, одразу дістають револьвери, і закінчуючи такими собі "брудними Гарі". Суровими, навіть грубими і жорстокими, але для яких торжество справедливості та невідворотнє покарання за вчинений злочин - понад усе.
